Дівоњко. Народнаѩ пѣснѧ 17-во вѣка

Самсон Гєоргій

Дівоњко. Народнаѩ пѣснѧ 17-во вѣка, їз сборніка №1125 Курніцькой біблійӧтєкі, (Возняк М. З української лірики xvii в.//Записки наукового товариства імені Шевченка, 1935, т.153, с.175-176).
//Самсон Гєйӧргій й дух народной славы Слава Богу за Всьӧ:
Самсон: любовь к Сањкє
дух: голоса
//краткій вводный трактат
Любовнаѩ рѣчь, вопрѣкі бытующєму заблуждєнію, нє ѥсть сумма фрагмѣнтов, ѻбъѥдінѧѥмаѩ нѣкімі внѣрѣчєвымі мотівациѩмі. Народ™ (староукраїнській) ѻчѣњ чьӧтко ѻсознавал тотаљную прісваѥваѥмость рѣчі двух возлюблєнных, когда ѻні нє просто дополнѧют друг другом пробєлы в рѣчі, но й говорѧт ѿ імєні друг друга, врастают во внутрь рѣчєвово аппарата любімово (любімой), говорѧт ѿтуда. Раздѣлєніѥ любімых в рѣчі по-настоѩщєму нєвозможно: ѥѵангѣљскоѥ ѻдна плоть – прѣждє всѣво про плоть рѣчєвую. Всѣ сомнєніѩ, сомнєній разрушеніѩ (й разрѣшеніѩ), клє͡нтвы й клє͡нтв бєсконєчныѥ повторы – нє ѥсть коммунікациѩ, состоѩщаѩ їз пєрєдачі какой-то їнформациї мѣжду коммунікаторамі. Сіѥ ѥсть рѣчь – это мы можем утвѣрждать болєѥ-мѣнєѥ ωпрєдељӧнно. Што это такоѥ по своѥй суті – знают тољко двоѥ, удвоѩѥмыѥ друг другом й ѥдінѧѥмыѥ в ѥдіную словєсну плоть.
//слова
Чом, чом, дівоњко, /смутне личко мáѥш?
Чом очѣ́њками /смутно поглядáѥш?
Боюся ж ѩ тогώ, /коли б ти давњӧго
до свого сердѣ́њка /не міла́ дружѣ́њка.
Чом же ти смутнењка, /скажи правду щиру.
Поколі не скажеш, /потуль не увіру.
Не тужи ти собі, /коли ѩ люб тобі;
А коли не лю́би, /шукай да́вней згу́би.
Ах-ах, сѣрдењко, /Богу присягаю,
що ѩ над тѣбе/ іншого не маю.
Пошли всењкі про́чки,/ як глянули ώчки
на твої службо́њки/ до моѥй діво́њки.
Сѣрдењко, не все ж / ѩ тоѥѥ знаю,
і люблю тѣбе, /ω ніщо не дбаю.
Біс стоїть ω біду,/ да в сміх чи не при́ду,
що, трохи поби́вши, /покинеш, люби́вши.
Сѣрдењко моѥ, /годен такий сміха,
люб, боїться що / гріха албо ли́ха.
Кто cѣ уважаѥ, / той серця не ма́ѥ.
Ти, моя потіхо, / не дбай ти на лихо.
Ах, ах, сердѣњко, /вірай серцю мо́му:
люблю ж ѩ тѣбе / кріпко без соро́му.
Да то ж певно ли́хо, / що люблю не ти́хо,
що тѣбе люби́ти / без біди ни би́ти.
Ах, ах, сѣрдењко, / не будь малой віри:
Бог нехай судить, / хто тобі нещи́ри.
Серце моє ру́чить, / же, хоть час розлу́чить,
без жадного трѹ́ду / любить тебе бѹду.
Бѹду ж ѩ тѣбе / так кріпко любити
втім впересаду́, / покољ прийдет жити.
Хоть їди за гори, / хоть плини на мωрі,
тѣбе не покину, / за море попли́ну.