Трỿдоваѩ тѣйӧріѩ жаждъı и то, что было на p(n)f раньше

Самсон Гєоргій

Трỿдоваѩ тѣйӧріѩ жаждъı

Ꙗ ҧю воду стаканоʍ,
ѻна по нача́ʌỿ љйӧҵӓ по горʌỿ та й піϣѣводỿ,
но ⱬа тѣʍ ѻстанавʌіваѥҵӓ ї ⱬастъıваѥть,
ѥй нѣсть ні бродỿ, аʌбо пѣрєводỿ,

стъıнѣть-пѣреʌіваѥҵӓ чістотою,
ко́сна, ані впѣрє́д-назад, анí горѣ́-до́ʌỿ,
ворожѣ́њкоʍ рỿбіть ѿ ʍакỿɯкі і до пʌюснъı́,
ⱬанѣ́же нє йʍать па́чѣ воʌі-нѣвоʌі,

то біɯь вода тɞѣрдєѥть й сỿɯи́ть,
ѻсʍотічєські пѣрєдавʌіваѥть жаждỿ
ỿво вʌагỿ, протѣ́ⱬоʍ ѻбѣⱬвожівоỿсъıрѣ́ній,
нєʍожʌíвѧϣіʍ пролíтіѥ тѣχ самъıχ вод дваждъı,

аж інъıѥ житкості ỿвѿвѣтно становѧ́ҵӓ,
мійӧкард ⱬакръıваѥть клапан, пріражаѥть пріродỿ,
кровь შỿбѣѥть ї бѣⱬдɞіжно двігаѥть
прѣїⱬбъıточѣствỿюϣіʍ нєдостадкоʍ кісʌорода,

сотворѧючі Ꚏарстɞо Боже ɞ нỿтрь туɯкі,
нє трѣбỿюϣєй болѣє воⱬрождѣній,
раⱬраждаѩ сѧ спʌоɯнѧкоʍ ⱬаѥдíнъıй раⱬ,
бѣⱬрѣсỿ́рсно проїⱬво́дѧ ʍнỿ бѣⱬ їⱬмѣнъı.

От редакции P(n)f: обычно у автора стихотворения были с звуковым файлом. Исполнялись. В этот раз не так, но это и уместный случай, чтобы собрать все то, что исполнялось у нас, вместе. Хронология обратная, в конце — начало.

Пастꙑрь (Ay Triste, Que Vengo)

Віљѩнсіко, рождєствєнскаѩ пѣснѧ на погібѣљнꙑй в рѣʌігійӧꙁноʍ сʍꙑсʌє сюжєт, Χɣана дєʌ Ѥнсіно, пєрєвєдьӧєннаѩ і спѣтаѩ прі поʍоϣі ѩнгєʌа-χранітєʌѧ (ѻн жє — второй гоʌос).

//проповѣдчѣськоѥ прѣдɣвѣдоʍʌѣніѥ

Χороɯ і бʌаг той боговѣрɣюϣій, ѩковой поʌагаѥть на Бога всѧкоѥ свойӧ дꙑχаніѥ, каждɣю ʍꙑсљ й кожнꙑй стɣк своѥво бойково сѣрҵа! Каждꙑй ʍіг творіть Господь ѥво їꙁ нɣʌѧ ɣво ѥвойноѥ нꙑнѣɯнєѥ состоѩніѥ й тѣʍ саʍꙑʍ дліть ѥво сɣϣѣство, ѻбѣꙁпѣчіваѥть найбʌіжайɯиʍ, но бɣдɣюϣіʍ. Ѻднако же ʍножѣство їꙁкɣɯѣній подстѣрєгаѥть вѣрново на этоʍ бʌагоʍ пɣті, й гоʌовноѥ їꙁ ніχ – поʌожити сѧ на Бога й нє поʌɣчіті сойӧтвѣҵвɣюϣєво ɣпованіѩ вꙁаʍѣн: нє ꙁаʍѣчаѥть Творѣꚏ нє токʍо ʍоʌітвꙑ (ɣже нє-)ɣгодніка, но й саʍово ѥвойново сɣϣѣствованіѩ. Сойӧтвѣҵвѣнно, і посʌѣднєѥ катастроѳічѣські бꙑстро пѣрєйχодіть ɣ свою протівɣположность й становіть сѧ нєсɣϣєствɣюϣіʍ. Ṃѣртв бꙑсть такой нагʌѣꚏ, ѩковой на проїꙁвоʌ Божий поʌагаѥть ѿвѣҵвѣнность ꙁа сѣбє: проїꙁвоʌ токʍо тогда проїꙁвоʌѧѥть, ѥгда ʍожѣть і нє проїꙁвоʌѧті вовсѣ. Вѣра – нє констрɣкт ѳантаꙁʍа, но твѣрдоѥ ɣпованіѥ на дар, рѣѩљно поʌɣчаѥʍꙑй каждꙑй ʍіг. Тако же й соітіѥ: каждꙑй раꙁ чрѣват їꙁчѣꙁновєніѥʍ любѧϣєво, каждоѥ тꙑканіѥ ɣда ɣво вʌагаʌіϣє ʍожеть кончіҵӓ ѿнюдь нє радостію ѥдінѣніѩ, но – пɣстотою ѻдіночѣства й тотаљностію ѻдінокой сʍѣрті. Ɯто же говоріті ꙁа любіʍɣю, ѩковаѩ даже нє ꙁнаѥть про твойӧ сɣϣѣствованіѥ? Нєꙁнаніѥ й нєꙁаʍѣчаніѥ любѧϣєво — ꙁакон ѥво їсчѣꙁновѣніѩ ꙁ ʌіꚏа ꙁѣʍʌі. Да нє бɣдєʍ же, братіѩ й сѣстріѥ, таковꙑʍ пастꙑрѣʍ, ꙁбівɯеʍ сѧ ѿ пастꙑрѣніѩ й проваʌівɯѣво сѧ ɣ тоʍітѣљнꙑй ʍѣɯок ѻжиданіѩ скорой сʍѣрті. Да любꙑ́ своѥво бʌіжнѣво й сʍірѣнно ѥбí ѥво всѣю своѥю крѣпостію й любовію і нє ɣподобʌѧй сѧ нєвдачноʍɣ ʌюбовнікɣ внѣ своѥї любві.

//Ѿвѣчаніѥ на вопроɯаніѥ ʍɣдроʌюбово Sergyei Akishin: «Не совсем ясно еще, пастырь-жрец или пастырь-проповедник: тогда разный смысл окажется в поражении утраты любви?»

Вѣрую, статус пастꙑрѧ тɣт нє жѣртвѣннꙑй і нє проповѣдчѣській й обѧꙁан сѧ раꙁɣʍѣті ɣ слововупотрѣбʌєнії Кьѥркѣгоровом: пастꙑрь — двіжѣніѥ ѿ трагічєськово гѣроѩ (Den tragiske helt) й рꙑцарѧ бѣꙁконєчново самоѿрѣчєніѩ (Ridderen of den uendelige Resignation) до рꙑꚏарѧ вѣрꙑ (Troens ridder). Ѩко ʌѣгєндірованнаѩ любовь-рѣꙁіњѩꚏиѩ до Рѣґінꙑ Ѻљсѣн, сѧ двіґавɯаѩ ɣ тоʍ же напрѧʍє. Рꙑꚏарь рѣꙁіњѩциї їꙁ своѥй ѿставкі до бꙑтіѩ-любві к рѣѩљной жѣнϣінє дѣʌаѥть карьѥрɣ, трагік же — трагѣдійствɣѥть, спасаючі тѣʍ саʍꙑʍ косʍос. Рꙑꚏарь вѣрꙑ нє соглаɯаѥҵӓ ні ꙁ ѻдніʍ такіʍ варіѩнтоʍ: ѻн трѣбɣѥть нєвоꙁʍожново, трѣбɣѥть ѿ Бога чɣдєсново поʌɣчѣніѩ нєвоꙁʍожной любіʍой. Й пріносіть в жѣртвɣ сѣбѧ й свою жиꙁњ — ѻднако же нічɣть нє трагічєські в антічноʍ сʍꙑслѣ: нікакой косʍос даже нє ꙁнаѥть (й нє ɣꙁна́ѥть) ѻ ѥвойноʍ сɣϣѣствованії, й тѣʍ боʌѣѥ нє бɣдєть їʍ спасьӧн.

Пастꙑрь ʍгновѣнно, на ʌѣтɣ ɣсвоѩѥть всѣ свої аʍɣрнꙑѥ пѣрспєктівꙑ й ѻсознайӧть, ɯто спасті ѥво ʍожѣть токʍо чɣдо — ѩковово й, ропϣа, ѻн і трѣбуѥть. В протівноʍ сʌɣчаѥ нє согʌаɯаѥҵӓ ні на ɯто, кроʍѣ сʍѣрті. Сѣ нєсоʍнѣннаѩ рѣʌіґійӧꙁнаѩ поꙁіциѩ нє ʍɣчѣніка, но рꙑꚏарѧ вѣрꙑ по ɣчѣнію ѥϣьӧ ѻдново таково же достойново то ʌі ѻсʍѣѩніѩ й поківаніѩ гʌавꙑ, то ʌі воꙁχіϣѣніѩ рꙑꚏарѧ вѣрꙑ Кьѥркѣгора.

Ѻднако рѣꙁіњѩꚏиѩ пастꙑрѧ можеть бꙑті пойнѧта й чѣрєꙁ ɯопѣнгаврськɣю ѻптіку — ѩко саʍѣ ʍɣжѣствєннꙑй ѥйӧ варіѩнт (нє страдаљчѣській): пастꙑрь нєнасіљствѣнно побѣждаѥть мꙑр, пѣссіʍістічєські нє ѻжидаѩ нікаково ɣтѣɯеніѩ ѿ своѥй побѣдꙑ й їʍѣнно ɯто ʍɣжѣствєнно ѻжидаѩ токʍо ѻдной наградꙑ сѣбє — сʍѣрті.

Ѯтаті, Кьѥркѣгор сѧ ѻꙁаботіʌ тѣрʍіноʌогічєськой подкладкой под прінꚏипіѩљноѥ нєпоніʍаніѥ подвіга вѣрꙑ ɣво рꙑꚏарѧ: чѣрєꙁ бѣꙁстрастнɣю «страсть» рꙑꚏарь вѣрꙑ совѣрɯаѥть сократічѣськоѥ-двіжѣніѥ™ — двіжѣніѥ нєвѣдєніѩ. Т.ѥ. сѣй ѻпꙑт поꙁнаѥҵӓ їсключітѣљно ѻпꙑтнꙑʍ пɣтьӧʍ й ѻпісɣѥт сѧ раꙁвѣ ɯто апоѳатічєські, ѿ протівново, тѣʍ — чѣʍ ѻн нє ѩвʌѧѥҵа, аʌбо ѩвʌѧѥҵӓ по краѩʍ, сʌɣчайно. Властно, ѩко сіѥ й ѻпісано в автоѻпісанії пастꙑрѧ.

Так ɯто пастɣχ їꙁ ѻріґінаʌа стайӧть свѧϣѣннікоʍ ɣ саʍоʍ прѧʍоʍ сʍꙑсʌѣ: той ꙁакаʌаѥть сѣбє так, ɯтобꙑ ніково нє спасті (нє статі траґікоʍ-жрѣꚏоʍ) й ɯтобꙑ поставіті пѣрєд Богоʍ тѧжьӧʌꙑй вопрос нєйӧбχодіʍості чɣда ѩко ѥдіново нєʍортаљново вꙑχода їꙁ сітɣѩꚏиї.

/Ѩнсаʍбљ дɣχовно-танꚏѣваљной пѣсні «Сʌава Богɣ ꙁа Всьӧ!»:

Χɣан дєʌ Энсіно — сʌова і ʍɣꙁꙑка (~1490),
Стɣдійӧ дѣр фрюχєн ʍюꙁік і Андрєѩ фон Раʍʍ — допоʌнітєљноѥ бєссʍєртіє (1969),
ангєʌ-χранітѣљ — ѥдінствєннꙑй адрѣсат, сʌɣɯатєљ пєсні, а такжє дрɣгой гоʌос.
Саʍсон Гєоргій — троɯкі біљɯе, ніж нічого.

//пѣрєвод:

Как горько ѻстаҵӓ,
ʌюбовь погɣбѧ,
χоть пастꙑрь бꙑʌ ѩ.

На ɣʌіꚏɣ вꙑйдɣ —
ніɯто ʍнѣ нє в радость,
ісҧю всю ѻбідɣ,
дɣɯєвнɣ досадɣ,
тоскою іꙁ ада
ʌюбовь погɣбѧ́,
χоть пастꙑрь бꙑʌ ѩ.

В чѣтвєрχ ѩ проснɣʌ сѧ:
їꙁ-ꙁа ɣгʌа ꙁдањѩ
ѩ с нѣю стоʌкнɣʌ сѧ,
і спьӧрʌо дꙑχањє,
ɣбіʌа ʍоʌчањєʍ,
ʌюбовь погɣбѧ́,
χоть пастꙑрь бꙑʌ ѩ.

В гʌаꙁа посʍотрєʌ ѥй,
ѻна — прѧʍо в сѣрҵе,
нє ꙁнаʌ, χто ѻна ѥсть,
ʍойӧ в нѣй бѣꙁсʍѣртьє,
ѻставіʌа жѣртвой,
ʌюбовь погɣбѧ́,
χоть пастꙑрь бꙑʌ ѩ.

І вꙁгʌѧд ѥйӧ ʍіʌꙑй
содѣʌаʌ вʌюбљӧннꙑʍ,
содѣʌаʌ бѣꙁсіљнꙑʍ,
но нєɣгоʍоннꙑʍ,
бољнꙑʍ, ꙁачɣʍљӧннꙑʍ,
ʌюбовь погɣбѧ́,
χоть пастꙑрь бꙑʌ ѩ.

Тѣпєрь вот поꙁнаʌ ѩ,
ɯто живꙁњ їстончіʌа сь,
конѣꚏ почінаʌ сѧ
і сʍѣрть поѩвіʌа сь,
всьӧ ѻстановіʌо сь,
ʌюбовь погɣбѧ́,
χоть пастꙑрь бꙑʌ ѩ.

І вот бѣꙁ нєйӧ ʍнѣ
нѣт сʍꙑсʌа бꙑть жи́вꙑʍ,
сѣбѧ ѩ нє поʍню,
ждɣ нєпріχотʌíво,
ждɣ сʍѣрть ʍоʌчаʌíво,
ʌюбовь погɣбѧ́,
χоть пастꙑрь бꙑʌ ѩ.

Как горько ѻстаҵӓ,
ʌюбовь погɣбѧ́,
χоть пастꙑрь бꙑʌ ѩ.

//орігінаʌ Χɣана дєʌ Энсіно (Сєговіѧ, арχів Кафєдраљного собора):

¡Ay Triste, Que Vengo
Vencido d’amor
Maguera pastor!

1
Más sano me fuera
No ir al mercado,
Que no que viniera
Tan aquerenciado,
Que vengo cuitado,
Vencido d’amor
Maguera pastor.

2
Dijueves en villa
Viera una donata;
Quise rrequerilla,
Y aballó la pata.
Aquélla me mata,
Vencido d’amor,
Maguera pastor.

3
Con vista halaguera
Miréla i miróme;
Yo no sé quién ‘ra.
Mas ella agradóme.
I fuese i dexóme
Vencido d’amor
Maguera pastor.veo

4
De ver su presencia
Quedé cariñoso,
Quedé hin hemençia,
Quedé sin rreposo,
Quedé mui cuidoso,
Vencido d’amor
Maguera pastor.

5
Ahotas que creo
Ser poca mi vida,
Según que ya
Que boi de caida.
Mi muerte es venida,
Vencido d’amor
Maguera pastor.

6
Sin dar yo tras ella
No cuido ser bibo,
Pues que por querella
De mi sois esquivo,
Yestoi mui cativo,
Vencido d’amor
Maguera pastor.

->

Повѣчєріѥ сɣдново днѧ / Hard Day’s Night / Τὸ Ἀπόδειπνον τῆς Δικασικῆς Ἡμέρας

Народнаѩ ґрѣꚏкаѩ пѣстнѧ про ɣжасꙑ їсіχасҵково тѣррора. Ꙁапрѣϣєна ꚏѣрковноначаʌіѥʍ й воꙁстановʌѣна по ѳраґʍѣнтаʍ їꙁ раꙁѻбʌачітєљной ѥрѣсєйӧʌоґічєськой ʌітѣратɣрꙑ. Попɣʌѧріꙁована ɣ проѳанічєськой вѣрсії ѿ Бітʌꙁ.

//ʍɣꙁꙑка: народнаѩ эʌʌінськаѩ+Ԫон Ʌѣннон
//сʌова: воꙁстановітєљнꙑй пѣрєвод свѧтово наɯиχ днѣй Ріґіна (Старкі)

/Саʍѱон Ґѣωрґій ї старо-стѵљноѥ браҵво Сʌава Богɣ ꙁа Всьӧ:
Саʍѱон: бʌаґоɣʍіраніѥ ʍꙑрськоѥ ґарʍонічноѥ
Ѩнґѣʌꙑ: таʍтаʍꙑ, табʌꙑ, ʌітаѵрꙑ
св. Ріґін Ʌівѣрпѹљскꙑй: ѻрґа͂нꙑ

//тѣѯт:

Жѣстоко дѣњ паχаʌ, подача в нωϣь ѩка – нє ꙁнаʌ,
в бωʌѣꙁњ вѣсь дѣњ работа́ʌ, побітꙑʍ пъсωʍ ɯьӧʌ — і видаʌ:
ʌѣжаʌ ʍɣжик, ѩк бѣрвно, ніꚏ рꙑʌоʍ прѧʍо в баґно,
ɯто дѣʌать даʌѣ, поʍꙑɯʌѧʌ.

Поʍꙑɯʌѧʌ: ʍожеть, їꙁдоχнɣть бꙑ ѥʍɣ,
поʍꙑɯʌѧʌ: а ʌѧ́снɣть в ʍордɣ бꙑ коʍɣ.

По ʍордє чьѥй — ꙁапрос бꙑχ нє в ʍатѣрьѩ́ʌ: нє їꙁнѣбы́ʌ, ѩ ɯто-то ждаʌ,
ʍɣжик їскаʌ сѣбє встать, но в сквѣрнɣ ѹχнɣʌ ѻҧἆть,
ѩ надкʌоніʌ сѧ к нѣʍɣ, ѻн проɯипѣʌ: по чѣʍɣ?
ɯто ѿвѣϣать, ѩ нє доґнаʌ.

По чѣʍɣ ꙁʌостра́ждєть так в ʍꙑрє, по чѣʍɣ?
до своѥй нє доґрьӧб до quartierͅ’ꙑ по чѣʍɣ?

ʍнѣ очі раꙁґʌѣдєʌ ʍɣжик – і бꙑв повѣсєʌєʌ,
ꙁапѣʌ в рɣкє ѥво нож, чѣво χотєʌ, нє побѣрьӧɯь,
«Сѣво днѧ бɣдѣɯь в раю», — скʌадњӧй пꙑрну́ʌ ґʌѹбь ʍою,
скаꙁаʌ ʍнѣ: „Это нє ʌωжь”.

Повѣчє́рьѥ бꙑ́ʌо ʍнѣ сɣдно́во днѧ,
і ѿвѣт ꙅа́ всьӧ спросіʌі ɣ ʍѣнѧ.

Жѣстоко живꙁњ вꙁпаχаʌ, ɯто дѣʌать даʌѣ, ѩ нє ꙁнаʌ,
в бωʌѣꙁњ дні їꙁработа́ʌ, таково ѩ нє поʍꙑɯʌѧʌ:
ʌѣжаʌ – прѧʍоѥ бѣрвно, ніꚏ рꙑʌоʍ прѧʍо в баґно,
и всьӧ, ѩк ѥсть, ѩ просѣка́ʌ.

//їнтѣрпрѣтатівнаѩ вѣрсіѩ тѣѯта ѿ Ріґіна Ʌівѣрпɣљськово

It’s been a hard day’s night, and I been working like a dog
It’s been a hard day’s night, I should be sleeping like a log
But when I get home to you I’ll find the things that you do
Will make me feel alright
You know I work all day to get you money to buy you things
And it’s worth it just to hear you say you’re going to give me everything
So why on earth should I moan, ’cause when I get you alone
You know I feel ok
When I’m home everything seems to be right
When I’m home feeling you holding me tight, tight
Owww!
So why on earth should I moan, ’cause when I get you alone
You know I feel ok
When I’m home everything seems to be right
When I’m home feeling you holding me tight, tight, yeah
It’s been a hard day’s night, and I been working like a dog
It’s been a hard day’s night, I should be sleeping like a log
But when I get home to you I’ll find the things that you do
Will make me feel alright
You know I feel alright
You know I feel alright.

//їсторічѣськаѩ справка

Пѣснѧ Hard Day’s Night соꙁдана Рінґо Старроʍ ɣ 1964-ʍ ґо́дє. Ѻɯибочно пріпісꙑваѥꚏӓ Ԫонɣ Ʌѣннонɣ. Річард Старкі, ꙁнаʍѣнітꙑй барабанϣік Бітʌꙁ, прійɯьӧʌ ɣ ґрɣппɣ ɣже под ѱѣѵдоніʍоʍ Рінґо Старр. Пройꙁχождѣніѥ своѥво проꙁвіϣа ѻбꙑчно ɣкаꙁꙑваʌ ѿ кољꚏа (ring), ѩковоѥ носіʌ нікоґда нє ꙁніʍаючі на бѣꙁꙑʍѧнноʍ паљꚏе. Нє ʍноґіѥ ꙁнають, ɯто на внɣтрѣннєй сторонє этово кољꚏа вꙑґравірованꙑ сʌова Κυριε Ιησου Χριστε, ελεησον με τον αμαρτωλον (Кирие Иисɣ Χристе еʌейсон ʍе тон аʍартоʌон ) — «Ґосподі Їісɣсє Χрістѣ, поʍіʌɣй ʍѣнє ґрѣɯново». Токʍо ɣ 1995-ʍ ґодє ɣв їнтѣрвію Тѣррі Ґроссɣ Рінґо пріꙁнаʌ сѧ й впѣрвꙑѥ пɣбʌічно продѣʍонстріроваʌ внɣтрѣннюѭ сторонɣ своѥво кољꚏа.

Ѩко ѻкаꙁаʌо сѧ їꙁ скаꙁанново ɣв їнтѣрвію, Річард Старкі прійӧɯьӧʌ ɣ Бітʌꙁ нє просто ʍоднꙑʍ барабанϣікоʍ, но і достаточно ꙁрѣʌꙑʍ чоʌовѣкоʍ (чѣво нѣљꙁѧ бꙑʌо скаꙁаті про ѻстаљнꙑχ). Боʌєѥ сѣво – і тоґда й впосʌѣҵвії ѻн поʌностію скрꙑваʌ дажѣ ѿ побратіʍов-бітʌов свою пріватнɣю дɣχовнɣю жиꙁњ. Ѻкаꙁꙑваѥꚏӓ, юноɯеськіѥ дɣχовнꙑѥ поїскі Річарда Старкі прівѣʌі ѥво ɣ дваꚏӓть ʌѣт на Ѩфон, ґдѣ ѻн провьӧʌ ꚏѣʌꙑй ґод в ʍонастꙑрє Эсѳіґʍѣнɣ. Сѣй ʍонастꙑрь ꙁнаʍѣніт нє токʍо жѣсточайɯей борьбой ꙁ экɣʍѣнісʍоʍ Всѣʌєнськово патріѩрχа, доχодівɯей даже до ʍноґоʌѣтнєй войӧрɣжьӧнной ѻсадꙑ ʍонастꙑрѧ поʌіꚏейськіʍі войскаʍі, но й ґʌꙑбокіʍі традіꚏиѩʍі ѻсобой дɣχовной практікі, т.н. їсіχаꙁʍа (ɣ 14-ʍ вѣкє настоѩтѣʌєʍ Эсѳіґʍѣнɣ бꙑʌ вѣʌікій свѧт. Ґріґорій Пωʌаʍа). Ѩко сойӧбϣіʌ в сѣʍ їнтѣрвію «Рінґо», ѻн прійнѧʌ ɣв Эсѳіґʍѣнɣ ʍонаɯєській постріґ под їʍѣнєʍ Ріґін, на чѣсть свѧϣѣнноʍɣчѣніка Ріґіна Ʌѣвадійськово, ѥпіскопа Скопѣљськово, подвіжніка 4-во вѣкɣ. Посʌѣ, (ѩк ѻкаꙁаʌо сѧ, навсѣґда) покінɣв свѧтɣю ѻбітѣљ, ѻн поʌɣчіʌ бʌаґосʌовѣніѥ на ʍонаɯѣствованіѥ в ʍɴᴘɣ́ й, по ѥво сʌоваʍ, свѧто дѣржить свої ʍонаɯѣськіѥ ѻбѣтꙑ. Ѱѣѵдо-ѳаʍіʌіѥ же, Старр – воꙁʍожно, пов’ѩꙁана ꙁ сɣрійӧꙁнꙑʍ ɣвʌѣчєніѥʍ «простака»-ɣдарніка нєйӧпʌатонічєськіʍі спѣкɣʌѧꚏиѩʍі св. Дійӧніса ѱѣѵдо-Ѩрѣпаґіта, по сʌоваʍ Ріґіна, ѥво ʌюбіʍово Богосʌова: ꙁвѣꙁдꙑ — сѣ свѧтꙑѥ, просʌавʌѧюϣі Χріста. Ꙁраꙁɣʍѣʌо, Χрістос в сѣй ѻптікє раꙁɣʍѣʌ сѧ ɣ відѣ чѣво-то крɣґʌово, аϣѣ совѣрɯѣнєн. Так ɯто Рінґо Старр – сѣ, воꙁʍожно, ѻдін ꙁ їꙁꙑсканнѣйɯиχ эніґʍатічєськіχ ѱѣѵдоніʍов наɯей эпоχі. Одніʍ ꙁ послɣɯаній Ріґіна бꙑло юроҵво: поклоннікі полюбілі «дураꚏкіѥ» ѿвѣтꙑ Рінго на ѻбщіχ прѣсс-конөѣрєнꚏиѩχ (мꙑ любіʍо Бѣтχовєна, ѻсобо ѥвойнꙑѥ романꙑ). Конспіраꚏию ніχто бꙑ нє раꙁоблачіл, ѥслі бꙑ сѣво нє содѣѩл саʍ конспіратор.

Пройꙁχождѣніѥ пѣстні Hard Day’s Night свѧꙁꙑвають ꙁ ʌѣґєндарной какбэ рѣчєвой ѻɯибкой Рінґо: йґравɯи ꚏѣљнꙑй дѣњ й вѣчєр, он ѩкобꙑ воꙁкʌікнɣвʌ: «сѣ бꙑʌ тѧжьӧʌꙑй дѣњ» — посʌѣ чѣво пойнѧʌ, ɯто ꙁа ѻкноʍ ɣже тѣʍно й добавіʌ: «вѣчєр днѧ» (їнтѣрвію Дэйвɣ Χаʌʌɣ, 1964 р.: «We went to do a job, and we’d worked all day and we happened to work all night. I came up still thinking it was day I suppose, and I said, ‘It’s been a hard day …’ and I looked around and saw it was dark so I said, ‘… night!’ So we came to ‘A Hard Day’s Night». Нє ѻсоꙁнаваѩ нікаково подвоχа, дрɣꙁіѩ їꙁ радостію вꙁѧʌі нєйӧʌоґіꙁʍ ɣ ѩкості наꙁваніѩ нє токʍо пѣстні, но й ѳіљʍꙑ (ѻднойʍьӧнной). Ṃѣж тѣʍ, воꙁʍожно, «Рінґо» (то біɯь, Ріґін) ґоворіʌ нє боʌѣѥ, нє ʍѣнѣѥ – ѻ сɣдьбаχ ʍꙑроꙁданіѩ, а їʍѣнно – ѻб конꚏѣ свѣта, вꙁѧтоʍ ɣ пѣрсонаʌісҵкоʍ аспѣктє: чѣрєꙁ собствѣннɣю сʍѣрть — ɣчіʌ відѣті сʍѣрть всѣйӧбϣɣю. Раꙁɣʍѣѥꚏӓ, раꙁо́ʍ їꙁ всѣйӧбϣіʍ же воскрѣсєніѥʍ.

Сɣϣѣствованіѥ народново ґрѣꚏково ѻріґінаʌа нєсоʍнєнно їꙁ-ꙁа ѻбіʌіѩ крітічєськіχ ɣпоʍінаній в ʍіссійӧнєрськіχ тѣѯтаχ 19-во вѣка. Їꙁ-ꙁа жѣсточайɯево ꚏѣрковново ꙁапрѣта нє соχраніло сь ні ꙁапісєй мɣꙁꙑкі, ні тѣѯта.

//Їсіχаꙁʍ / паʌка

Ꙁіʌотꙑ (ʍонаχі-рѣвнітєʌі) ɣв віꙁантійськоʍ ѻбϣѣствє ꙁавсѣґда дѣʌіʌі сѧ на нѣскољко ґрɣпп бойꚏов-ʍонаχов. А поскољкɣ їʍпѣратор ꙁапрѣтіʌ ʍонаχаʍ ноɯеніѥ χоʌодново ѻрɣжіѩ, то ґоʌовнꙑʍ срѣҵвоʍ бꙑʌа паʌка, ξύλον (ѯіʌон), но нє паʌіꚏа Ґѣракʌа, ѻґроʍнаѩ ɣтоʌϣаюϣа сѧ до конꚏа дɣбіна, а тонкаѩ трость ꙁ ѻстрꙑʍ наконєчнікоʍ, часто скʌаднаѩ і носіʍаѩ под рѧсой. Вѣʌікій боѥꚏ 14-во вѣка бꙑʌ св. Ґріґорій Пωʌаʍа – по авторітєтноʍɣ ʍнѣнію новопрєставʌѣнново ѳіʌоʌоґа ʍіχайʌа ꙁадорнова, сію ѳаʍіʌіѥ тот поʌɣчіʌ їꙁ-ꙁа прівꙑчкі ʌоʍаті спінɣ протівнікɣ. Нѣљꙁѧ ꙁ ɣвѣрєнностію ɣтвѣрждаті, ɯто ʌоʍаті поʌɣчаʌо сѧ всѣґда, ѻднако же побѣждьӧннꙑй Пωʌаʍой ѥво совопроснік Варʌаѩʍ Каʌабріѥꚏ, дѣйствітєљно, вѣрнɣʌ сѧ посʌѣ рѣɯаюϣєво боѩ на соборноʍ чѣʍпійӧнатє в 1349-ʍ р. в роднɣю Їтаʌію ꙁ сɣрійӧꙁно поврѣждьӧнною спіною і ꙁайнѧʌ сѧ трѣнірованіѥʍ дрɣґіχ спорҵʍѣнов: найбоʌєѥ їꙁвѣстнꙑй ѥво ɣчѣнік – Ѳранчѣсько Пѣтрарка, боѥꚏ дрɣґово ʌѣґійӧна і ранґа.

Ṃоʌчаљнікі-їсіχастꙑ — бꙑʌі найбоʌѣѥ їꙁɣвѣрськой боѥвой ґрɣппой срѣднєвѣковой Біꙁантії, їсповѣдоваʌі своѥѻбраꙁнɣю ѱіχо-рѣꙁіњѩꚏию (ỿнічтожѣніѥ), поʌноѥ подчінѣніѥ сɣдьбє, бѣꙁропотноѥ посʌɣɯаніѥ своѥʍɣ начаљствɣ, ѿкаꙁ ѿ ʌюбово ѩктівіꙁʍа (ɯто нє поʍѣɯаʌо їʍ ɣчастововаті в поʌітікє й даже правіті нєскољко ʌѣт ɣ Саʌонікаχ). Пʌюс їсіχастꙑ практіковаʌі рітɣѩљнꙑѥ ɣбійства нє їʍѣюϣіχ, по їχнѣʍɣ ʍнѣнію, ɯансов на спасѣніѥ ʍꙑрѧн-косʍіков: аʌбо прі поʍоϣі ʍоʌітвꙑ (εὐχήδολοφονία), аʌбо ѻсобой ʍонаɯеськой паʌкі-ѯіʌона.

//почѣʍɣ? / ʍѣтаѳіꙁіка паʌкі

Ѥрѣтік-антіпωʌаʍіт Ṃіχɣїʌ Ѳѹко проповѣдꙑваʌ паррѣꙁію, свободноѥ ґоворѣніѥ праѵдꙑ — в частності, ɣв ѿвѣтє на свѧϣѣннꙑй ѩфоніҵкій парољ: «почѣʍɣ?». Тоґда ѩк пωʌаʍіт на сѣй вопрос ѿвѣϣаʌ токʍо свѧϣѣннꙑʍ ѿвѣтоʍ: «Сʌово стаʌо пʌотію».

Вωпрос: ϒια ποιο λόγο (ґіа пойӧ ʌо́ґо?) — «Почѣʍɣ?» — ɣ сʍꙑсʌє «Раді ѩковово ʌоґоса?»)
Ѿвѣт: Ο λόγος σαρξ εγένετο (о ʌо́ґос сарѯ эґѣ́нєто) — «Сʌово стаʌо пʌотію»

Ꙋв ѿвѣт на варіѩтівно-паррѣстічєськоѥ ѿвѣϣаніѥ на вопрос «почѣʍɣ» стареꚏ Йосіɸ Їсіχаст піɯеть (Пісьʍо 23): «Коґда тѣʌо й поʍꙑсʌ попросѧть «права» й «почѣʍɣ», твой ѿвѣт — паʌка!»

Тɣт надобно раꙁдѣʌѧті: 1) ɣдар по саʍоʍɣ сѣбє – ѩковой ʍожеть пріводіть і ко сʍѣрті, но ѻбꙑчно токʍо каʌѣчіть подвіжніка; 2) ɣдар по надоѥдʌівоʍɣ ɣчѣнікɣ, прѣбꙑваюϣєʍɣ во їскɣɯѣнії – раꙁɣʍѣѥꚏӓ, нєсʍѣртєљнꙑй в раʍкаχ пѣдаґоґічєськово проꚏѣсса, ѻднако сѣй проꚏѣсс ʍожеть і ꙁакончіꚏӓ; й 3) ɣдар по ʍꙑрськоʍɣ ѻχаљнікɣ (їсіχастꙑ так і наꙁꙑваʌі їχ «тѣʌаʍі» — потчьӧрківаючі їχнюю нє токʍо бѣꙁдɣχовность, но й ѻбѣꙁдɣɯѣнность), нє подраꙁɣʍѣваюϣій нікакой пѣдаґоґікі й потоʍɣ впоʌнѣ сʍѣртєљнꙑй.

Старѣꚏ Иосиф Исиχаст: «А паʌка — ѿ всѩкой страсті протівоѩдиѥ, так ɯто і бѣсꙑ ѥйӧ боѩҵӓ й трѣпєϣɣть, відѩ, ѩк чоʌовѣк накаꙁꙑваѥть сѣбѧ, ѩк ʍɣчѣнік, ꙁараді Ʌюбві Χрістовой.
Врѣʍѧ ѿ врѣʍени, коґда страсті воꙁстають протів дɣɯи й χотѧть ꙁбросіті всадніка — ɣʍ; коґда каждаѩ страсть подніʍаѥть ґоʌовɣ, — тоґда ґовориɯи їʍ парољ: «ꙁаʍоʌчи, ꙁаткнись! Їначѣ поработаѥть паʌка!»»

Посʌѣдній дѣњ. Стѵχѿворѣніѥ Вʌадіʍѣра Χарітонова «Дѣњ побѣдꙑ» і саʍо по сѣбє, но ѻсобо в строчкаχ «Этот дѣњ ʍꙑ прібʌіжаʌі, ѩк ʍоґʌі» — їʍѣʌо скрꙑтɣю аʌʌюꙁію на ɣпованіѩ пѣрвꙑχ χрістіѩн й ѩфонітов про скорꙑй конѣꚏ свѣта, ѩковой наꙁꙑваʌ сѧ ɣ ніχ просто «дѣњ», μέρα. Прібʌіжѣніѥ конꚏа – бꙑʌо сɣрійӧꙁной ѩскѣтічєськой ꙁадачєй дʌѧ їсіχасҵково двіжѣніѩ. Ɐ ɣбійство ʍꙑрѧн-косʍіков – ѻдніʍ їꙁ дѣйствѣннꙑχ способов рѣɯеніѩ сѣй ꙁадачі.

Свѧтꙑй Ṃаѯіʍ Їсповѣднік ѿводіʌ ʍѣтаѳіꙁікє паʌкі ꙁначітєљноѥ ʍѣсто: прѣподобнꙑй сводіʌ посоχ Ṃойсѣѩ й дрѣво поꙁнаніѩ добра і ꙅʌа до ѩфоніҵково ѯіʌона, паʌкі. Сюда же корѣнѧʌ сѧ вопрос о ѩпокатастаꙁісє: паʌкою спасаʌ сѧ і подвіжнік, і ѥвойнꙑй ɣчѣнік і простꙑй ʍꙑрѧнін-косʍік (бɣдɣчі ɣбіѥннꙑʍ сѣю паʌкой). Внѣ дрѣва-посоχа-паʌкі спасѣніѩ, по ʍаѯіʍɣ, нє ʍожеть бꙑті ѩк таково: «воꙁстановіꚏӓ токʍо то, ɯто прорастаѥть їꙁ паʌкі». Поʌіꚏейськоѥ ґосɣдарство-ʍонарχіѩ їꙁ жӧсткой паʌочной сѵстѣʍой і наскољко воꙁʍожно тотаљнꙑʍ контроʌєʍ пріꙁнаваʌо сѧ ʍаѯіʍоʍ ѥдінствєнной χотѧ ѩк-то спасітєљной ѳорʍой ѻбϣѣжитіѩ дʌѧ чоʌовѣчєства. «Вѣсь ʍꙑр – сѣ ʍонастꙑрь. Й пʌоχ тот ʍонаχ, ѩковꙑй ѿʌꙑніваѥть ѿ своїχ ѻбѣтов іʌі совсѣʍ їχ порочіть. Й ʌɣчɯе таковоʍɣ нє рождаті сѧ, а народівɯи сѧ – χотѧ бꙑ ɣʍѣрєті по-ʍонаɯеські» (Вопрωсоѿвѣтꙑ до Андроніка Новочѣркєсьсково). Также важно нє ɣпɣстіті, ɯто паʌка спасѣніѩ їʍѣѥть дѣʌо нє токʍо ꙁ доброʍ, но й ꙅʌоʍ, ꙁадʌѧ їχнєво раꙁʌічѣніѩ й раꙁвѣдєніѩ по поʌюсаʍ. Т.ѥ. саʍа паʌка й прінꚏип паʌкі внѣ добра і ꙅʌа, над ніʍі.

тіɯина й ꙁнаніѥ

По ɣченію ʍч. Їɣстіна Ѳіʌосоѳа (поʍ. 166 р.), Сʌово внɣтрѣннєѥ ɣ Богє раждаѥть Сʌово пройꙁнѣсьӧнноѥ, Ѩковоѥ нікак нє ɣʍаʌѧѥть пѣрвоѥ: Бог-Ѻтѣꚏ раждаѥть Сꙑна. Всѣ же ʌюдѣ ѻбʌадають сѣʍєнаʍі ʌоґоса ѩк таково – ʍоґɣϣіʍі вѣсті до Ʌоґоса-Бога.

Свѧт.Ґріґорій Пωʌаʍа дѣʌаѥть кʌючѣвой вꙑвод: ѥсʌі сɣϣєствɣѥть пройꙁнѣсьӧнноѥ сʌово Божиѥ-Χрістос, то, ɯтобꙑ Ѥво воспрійнѧті-ɣсʌꙑɯаті, надо нє ʌоґістічаті, нє ґоворіті саʍоʍɣ, бꙑті а-ʌоґічнꙑʍ, а-ґʌоттічнꙑʍ й а-ѳонічнꙑʍ. Ѿсюда ɣже ѻдін ɯаґ до срѣднєвѣковой ѳорʍɣʌꙑ: Найтіɯайɯий раб Божий – найʍѣртвєйɯий раб Божий (ὁ πραότατος δοῦλος τοῦ θεοῦ νεκρὸς τοῦ θεοῦ δοῦλος ἐστίν). Раꙁɣʍєѥҵӓ, сію ѳорʍɣʌɣ трактоваʌі ѩко ʍѣтаѳорічно, тако і бɣкваљно: ꙁатіχарівɯий сѧ їсіχаст почітаʌ сѣбє ꙁа ʍѣртвєꚏӓ, ѻднако нє ʍоґɣϣій ꙁатіχнɣті саʍ косʍік нєʍноґо становіʌ сѧ їсіχастоʍ токʍо посʌѣ своѥй сʍѣрті. Пωʌаʍа токʍо ꙁдѣʌаʌ ʌоґічнꙑй вꙑвод їꙁ сѣво: ѥсʌі ʌюбіɯи косʍіка, ʍꙑрськово, ɣбѣй ѥво – й спасѣɯи ѥвойнɣю дɣɯɣ.

ѩпокастасіс

Ṃаѯіʍ пойніʍаʌ апоката́стасіс эпістроɸічно — ѩко і токʍо ѩко поворот-конвѣрсію-покаѩнноѥ ѻбраϣѣніѥ до Бога (внѣ покаѩніѩ ѩко ʍѣтанойї аʌбо ʍѣтаʍѣʌє́йї, то біɯь пѣрєʍѣнꙑ ɣʍа аʌбо ꙁаботꙑ) й рѣꙁко раꙁґранічіваʌ такоѥ свойӧ эпістроɸаљноѥ поніʍаніѥ ѿ апокатастасіса Ѻріґѣна – їбо ɣ тово ѻна бꙑʌа эпістроѳой ɣ саʍоʍ нєωпʌатонічєськоʍ сʍꙑсʌѣ: воꙁвраϣѣніѥʍ ѻдново-й-тово-же до саʍово сѣбѧ ѩко ꙁавѣрɯеніѥʍ эʍанаꚏиї. Ɣ нєωпʌатоніков ʍотороʍ эʍанаꚏиї сʌɣжит пʌѣωнастічность, їꙁбꙑточность этово ѻдново-й-тово-же. Ɣ поꙁднѣво прѣдводітєʌѧ арʍії їсіχастов свѧт. Ґріґоріѩ Пωʌаʍꙑ ʌоґіка та же: энѣрґії-бʌаґодать (ѩковꙑѥ їсіχаст поꙁнайӧть ɣ ʍоʌітвѣ) сɣть їꙁбꙑточєствɣюϣаѩ сɣϣность Божіѩ, как бꙑ нє ѩвʌѧюϣаѩ Бога, но даюϣаѩ Ѥʍɣ прічастіті сѧ. Посѣʍɣ апокатастасіс Ѻріґѣна Пωʌаʍє бꙑʌ бꙑ впоʌнѣ ѻрґанічєн: ѻднако пѣрвоʍɣ нє повѣꙁʌо їґрать ꙁа дрɣґɣю, конкɣрѣнтнɣю і вдобавок жѣсточайɯе (ѳіꙁічєські тоже) ꙁачіϣєннɣю коʍандɣ ꙁѣʌотов.

Посѣʍɣ їсіχаꙁʍ апокатастасіса стороніҵӓ, χоча прѣбꙑваѥть на впоʌнѣ эпістроѳічѣсько-нєωпʌатонічєськіχ ꙁасадаχ. Правда, ɣɯи торчат всьӧ-равно: нєнавість к сѣкɣʌѧрнꙑʍ ʍꙑрѧнаʍ-косʍікаʍ (їχ прѣдωпрѣдєљӧнность до поґꙑбѣʌі), прінꚏипіѩљнꙑй тѣωрѣтіꙁʍ (набʌюдатѣљность) спасѣніѩ, в протівовѣс актівіꙁʍɣ – ʍоʌітва ѩко панаꚏѣѩ й ѥдінствѣннаѩ практіка. Ꙋбійство же ʌаїка пройсχодіть прѣждє всѣво ɣ дɣχовноʍ ʍꙑрє, і токʍо потоʍ ɣ ѳіꙁічєськоʍ, й ѩвʌѧѥꚏӓ вѣϣію эѯтраѻрдінарною, подвіґоʍ ɣ бɣкваљноʍ сʍꙑсʌє.

Поскољкɣ, по ɣчѣнію Йӧсіѳа Їсіχаста, чоʌовѣк двіжиʍ токʍо їꙁвнѣ, й нє саʍодвіжиʍ: ѥґда їʍ двіжет бʌаґодать, ѻн становіҵӓ ѩнґѣʌоʍ; но ѥжʌі бʌаґодать ɣχодіть, ѻн становіҵӓ дѣʍоноʍ, то паʌка – сѣ ꙁріʍꙑй сѵʍбоʌ этой нєсаʍодвіжності: паʌка бійӧть подвіжніка й тот подчінѧѥть ѥйӧ ɣдараʍ свої поʍꙑɯʌѣніѩ й постɣпкі, т.ѥ. паʌка – сѣ відіʍꙑй ʍотор проʍꙑсʌа Божиѩ. Ѥсʌі совопроснікі їсіχастов (вскорѣ побѣждьӧннꙑѥ) апѣʌʌіроваʌі до бʌаґодаті ѩко ʍіʌості, то ʍоʌчаљнікі ѻпꙑтно ꙁнаʌі бʌаґодать ʍіʍѣтічєськɣю, подражатѣљнɣю: подражаніѥ (й покорѣніѥ) паʌкє дайӧть прінадʌѣжность до дрѣва добра-ꙁʌа.

вѣрсіѩ Бітʌꙁ

Опісаніѥ тѧжьӧʌово ʍоʌітвѣнново трɣда й посʌѣдɣюϣєво ɣтѣɯеніѩ прі посѣϣєнії χраʍа, ѩковꙑй наꙁꙑваѥҵӓ «доʍоʍ». Какіѥ-ʌібо їсіχасҵкіѥ сѵʍбоʌꙑ тɣт вꙑчіϣєнꙑ аѵтороʍ (Ріґіноʍ-«Рінґо») в ꚏѣʌѧχ конспіраꚏиї. Ґоʌовнаѩ тѣʍа – апокаʌіптічєськоѥ ɣтѣɯеніѥ в χраʍовоʍ сʌɣжѣнії й ѻбʌѣχчєніѥ трɣда ɣ радость. Ѥдінствѣннꙑй просочівɯий сѧ ꚏѣрковнꙑй эʌѣʍєнт: Why on earth should I moan – ѱаʌʍічєській ʍотів страданій Богоїꙁбранново народа ꙁа всѣχ ѻстаљнꙑχ ʌюдєй.

вѣрсіѩ Саʍѱона

Сɣбъѥкт повѣствованіѩ – ʍꙑрѧнін-косʍік, ѩковово рітɣѩљно ɣбіваѥть їсіχаст прі поʍоϣі ѯіʌона (ѩковой наꙁван раꙁскаꙁчікоʍ «скʌадњой», т.ѥ. ѯіʌон-раꙁкʌадɣɯка, довољно раꙁпрострањӧннꙑй варіѩнт їсіχасҵкой паʌкі). Поꙁа подвіжніка, по Пωʌаʍє, бʌаґопріʌічєствɣѥть поχодіті на поꙁɣ эʍбріѻна ꙁ ґоʌовою, всɣнɣтою ʍѣждɣ коʌєн (т.н. поꙁа Їʌії-пророка). Наχодѧϣій сѧ в тотаљной нєсоꙁнанкє ґѣрой ѿправʌѧѥҵӓ на тот свѣт дѣржать ʌічнꙑй сɣд над своїʍі дѣʌаʍі й сраꙁɣ же проꙁрѣваѥть («просѣкаѥть всьӧ, ѩк ѻно ѥсть»). Повѣчєріѥ – сѣ ѥϣьӧ нє «дѣњ». В бɣдɣюϣій всѣйӧбϣій посʌѣдній «дѣњ» бɣдєть сʌɣжити сѧ ʌітɣрґіѩ косʍічєськово конꚏа. Пока ɯто кончаѥꚏӓ нє косʍос, но ѻдін наївнꙑй й ꙁапɣтавɯий сѧ трɣдѧґа-косʍік – бѣꙁсʍꙑсʌєнно протрɣдівɯий сѧ й нє ꙁнаюϣій, ɯто дѣʌаті потоʍ. Скаꙁаті про сѣбє по сɣті гѣрою нєчѣво і нє́как — аʌʌіʌɣйѩ, ѻн такі стаʌ ʍоʌчаљнікоʍ-їсіχастоʍ, т.ѥ. спас сѧ.

|| #самсон_георгий_песенки
|| пѣсєнкі на вордпрѣссє: 
https://samsongeorg.wordpress.com/
||| всѣ пѣсєнкі на саундклаудє: 
https://soundcloud.com/samson-georgiy
||| всѣ пѣсєнкі на нартзіс.эт: 
https://hearthis.at/samsongeorg
||| відєω на ѭтіѭ́бѣ: 
https://www.youtube.com/playlist…

->

Піла. Пѣснѧ про їдѣнтічность й ѥйӧ антіпѣллѧцию

Мѣтаморѳозы ѥзыка, їмѣнующєво мыр й получающєво ѿ нѣво адѣкватныѥ ѿвѣты у відє ѻвѣщєствлєніѩ тѣбѧ у прѣдмєт сѣво мыра, — могуть прівѣсті й пріводѧть до разново рода насіљствєнных дѣйствій. Которых бѣжить аскѣт у насіліѥ над ѻднім собою. Ѻднакоже получаѥть рѣзуљтатом бѣзконєчныѥ прѣйӧбразованіѩ ѻдново й тово же сѣбѧ в нє-сѣбѧ. Мыр выпіліваѥть тѣбѧ їз сѣбѧ. Ты выпіліваѥшь (мнѧши, што разпіліваѥши – т.ѥ. нє бѣз прібылі) мыр по «своѥму» (насправді чужому, но то такѣ) лѣкалу. Бог допіліваѥть тѣбѧ й мыр Своїм лобзіком, штобы получіті нєкіѥ нєймѣнованныѥ рѣзуљтаты. Доступныѥ, ѻднако, прѣйӧбразоватѣлю своѥво бытіѩ-длѧ-другово у бытіѥ-длѧ-сѣбѧ. Про это пѣснѧ.

//музыка: Алік Цукрѣнко (Хамѣрман знищуѥ віруси)
//слова: Самѱон Гѣωргій

/Самѱон Гѣωргій ї братіѧ Слава Богу за Всьӧ:
Самѱон: пролітіѥ крові путьӧм лізаніѩ зубіѥв пілы ручной столѧрной
чоловѣк, звѣрь, куст, камѣњ, кровь: прѣйӧбразованіѩ друг у друга

//слова:

Вот тѣпєрь ї подожду ѩ,
когда потрѣбíҵӓ мнѣ живзњ
ї с нѣй всьӧ мойӧ, йӧ-мойӧ,
вот тѣпєрь поразмышлѧю,
какоѥ по вкусу нішто,
в жилах нішто,
пілу поліжу́ ѩ, пілу поліжу́
прєкратіть нє смогу –
поліжу ѩ пілу (8 раз),
оҧѩнєю ѿ крові во рту,
лішь мѣдовый вкус крові во рту,

ѧ вставал — упадал – ї потом стоѩл,
брал – даровал – забірал,
штобы ѿдать,
с головой своѥй ѿрублѣнной толковал,
крєпко їмѣв ѥйӧ на руках,
по молітвє їз ѩда – ѩду,
із ѩды дѣлал ѩд, їз любві – блѫд,
а їз блѫда – любовь,
поліжу ѩ пілу (8 раз),
оҧѩнєю ѿ крові во рту,
лішь мѣдовый вкус крові во рту,

чоловѣк – звѣрь, звѣрь – чоловѣк, но
звѣрь – куст, а куст – это звѣрь,
куст – нє чоловѣк,
куст — камѣњ, камѣњ жє куст ѥсть,
камѣњ – кровь, кровь – камѣњ:
залѣдєнєлаѩ кровь,
эта кровь горѧча ї ҧѩніт, ѩк вѵно,
потрѣбíть жизні славу грѣшно́ –
поліжу ѩ пілу (8 раз),
оҧѩнєю ѿ крові во рту,
лішь мѣдовый вкус крові во рту.

/трактат объснітєљный. Разглагол промѣж Самѱоном Гѣйӧргіѥм й ѥво душею, нє бѣз умысла поймѣнованной Нєвѣдомой Хѹйњӧй.

НХ: Пошто увѣчіл сѣбє, чоловѣчє? Лізал ѻстріѩ зубіѥв піљных, ліл кровь, бутто в тѣбє ѥйӧ їзлішкі й житі нє хощѣши?

С.Г: Їмітовал свѧтово учітѣлѧ Їсаѩка Сѵріѩніна, з тщѣславіѥм своїм борол сѧ. Imitatio Isaaci. «Ҧӧс, кѿорый ліжєт пілу, — сказал мнѣ св. Їсаѩк, — пійӧт собствєнную свою кровь, ї, по прічінє сладості крові своѥй, нє сознаєт врѣда собѣ; й їнок, кѿорый склонєн бываєт упіваҵӓ тщѣславіѥм, пійӧт жизњ свою, ї ѿ сладості, ѻщущаємой на час, нє ѻщущаѥть врѣда сѣбє. Мірскаѩ слава ѥсть утьӧс в морє, покрытый водамі, ї нєізвѣстєн ѻн пловцу, пока корабљ нє станєт на њӧм дном своїм ї нє наполніҵӓ водою; то жє дєлаѥт с чоловѣком ї тщѣславіѥ, пока нє пѿопіт ї нє погубіт ѥво».

НХ: Й ѩковы рѣзуљтаты сѣво благово їстѧзаніѩ? Побѣділ страсть їлі побѣділ сѧ? Хто кому ставіть ногу на горло?

СГ: Ох, душе моѩ, давіть ѻно мѣнѧ ножищєй своѥй, хощѣть, штобы дыхаті нє было чѣм, кромѣ́ ѥвойной тошнотщѣславной вонючєй жижы самолюбованіѩ.

НХ: Тобто вкусіл ты всі прѣлєсті нєравной боротьбы з прѣлєстію? Їбо тщѣславіѥ равнозначно погібѣљному длѧ всѣх нас понѧтію эдіповськово комплѣѯа — любой, што-лібо ѻ њӧм утвєрждающій їлі, тѣм хуже, ѥво ѿріцающій, ужє находіҵа внутрі нѣво, хощєт тово їлі нѣт.

«Тщѣславіѥ, — учіт св. Їωѩнн Лѣствічнік, — высказываєҵӓ прі каждой добродѣтєлі. Когда, напрімѣр, храню пост – тщѣславлю сѧ, й когда скрываю пост ѿ другіх – сѧ ѻҧ’ѩть тщѣславлю своїм мнімым благоразуміѥм. Ѻдѣвшісь у свѣтлую ѻдѣжду, побѣждаюсь любовію к похвалам й, пєрєйӧдѣвшісь в худую, тщѣславлюсь. Говоріті лі стану — попадаю во власть тщѣславіѧ. Молчаті лі захочу, ѻҧ’ѩть прѣдаюсь ѥму. Куда ні повєрні сіѥ тѣрніѥ, ѻно всьӧ станєт спіцамі квѣрху».

СГ: Їскрѣннє сповѣдую: тщѣславіѥ нє позволѧєт говоріть ѻ сєбє нєтщѣславно. Сѣй, можліво, комусь нє глубокій, но прѧмый й ѻднозначный вывод ѩ вывѣл послѣ своїх упражнѣній.

НХ: На пріроднєм ѥзыкє Їсаѩка тщѣславіѥ ѥсть слава, доѯа, doxa. Нѣвозможно ні їзбавіҵа ѿ нєйӧ, ні побєдіть ѥйӧ. Но найболєѥ худшєѥ состоѩніѥ, когда слава тєбѧ славіт, т.є. прѣвращаєт собѣ в ѻбъєкт. Это й ѥсть погібѣљ.

СГ: В какой стѣпі же тут спасѣніѥ? Нє стал лі ѩ, протів своѥй волі, учѣніком нє Їсаѩка, но дохтора Захѣр-Мазоха, любовь ѿ їстѧзаніѩ получающій і в пучіну грѣховодново сѣво наслаждѣніѩ погружающєво сѧ?

НХ: Нє пугай пу́ганово, братє. Захѣ́р сѣй ставіл как бутто на сцѣнє всю свою скудоюмну жизњ, мніл руководіті своѥю насіљніцей й получаті у рѣзуљтатє нє стољко бољ, скољко уніжѣніѥ. Сѣ просто дубљӧванноѥ самолюбіѥ й то самоѥ тщѣславіѥ ув ѻдном пакѣтє. У тѣбє послѣднєѥ ѥщьӧ, хвала Спасітєлю, нє помножено ні на што. Тѣбє хотѣло сѧ даже нє болі, скољко ѻсвобождѣніѩ прі болѣвой помощчі ѿ замкнутово круга доѯы (doxa): чѣм болєѥ ты а-доѯіруѥши сѧ, чѣм болє йсповѣдуѥши ѥйӧ, тѣм болє гордіши сѧ сім ѩко своїм достіжѣніѥм, тѣм болє ты їнтер-доѯованный, тѣм болє в погыбѣљныѥ пѹчіны доѯы погружаѥши сѧ.

СГ: Погоді, што тогда ѥсть насѵліѥ? бољ? й нє суть лі любыѥ мої упражнѣнія – хучь хѹѩчу сам сѣбє покаѩніѥм, хучь трѣбую тово ѿ бліжнєво, в мої тѣнєты попавшево сѧ, — нє суть лі сіѥ сплошноѥ й бѣзпрѣрывноѥ насѵліѥ, само собою в мнѣ свою сѵлу сѵлѧщєѥ?

НХ: Зріши ті в корѣњ, сынку, но, вѣрую, зріши нє вполнѣ до конца. Усѧ православнаѩ аскѣтіка – сѣ нєпрѣстающєѥ самонасѵліѥ у монаха (ѩко сѣй воѵстінну монах, то бішь ѻдінак) й коллѣктівноѥ насѵліѥ у соборном церковном тѣлє друг над другом. Ѻднако худшеѥ – сім же пройсходіть й насѵліѥ й над Духом Свѧтым. Когда Спасітѣљ трості прѣломлєнной нє доло́міт. Тобто сѣ вже хула на Сѣво Духа. А в мырє насѵліѥ – войӧбщє ѥдіный канал коммунікациї, воѥдінствованіѩ чоловѣка з чоловѣком. Ты чоловѣк, токмо когда можеши убіті чоловѣка, й тот так само. Й таковоѥ насѵліѥ пріродно чоловѣчєсьтву, гомогѣнно (то бішь ѥдінородно, їбо род ѥвойный ѻдін – грѣх), ѻрѳодоѯаљно (прѧмомнімославімо, їбо нікакіх крівоїзбѣганій насѵлію какбэ нє їснуѥть).

СГ: Й какоже сіѥ? нѣшто нє можеть быті нікаково гѣтерогѣнново у протівовѣс сѣму бѣззаконію?

НХ: Можеть, можеть, любый мой друже. Гѣтерогѣнный ѿвѣт чоловѣчєсьтва состоїть у ѻбманє направлѣніѩ сѵлы, колі бѣзсѵліѥ – тож сѵла (прічьӧму, ѻчѣњ сѵљнаѩ, ѻб чьӧм гологоліть слово рѣссѣнтімант) й совсѣм бѣз сѵлы ні в ѻдну сторону (што налічіѩ, што ѿсуҵвіѩ) нікуды, так надо їскрівіті направлѣніѥ удара такой сѵлы: прірода чуѥт другово, штобы ѥво убіті, а ты пѣрєводіши удар на што-то другоѥ сѣму другому, в ідѣѩлє – на сѣбѧ. Й нє токмо гѣтеродоѯіѩ (друго-мнімо-славіѥ), но й сколійӧдоѯіѩ (кріво-мнімо-славіѥ), й даже парадоѯіѩ (около-мнімо-славіѥ, албо, по учѣнію свѧтово праѿца Платона сына Арістона, ѳѣйк ѳѣйка). Їлі – знакомаѩ тѣбє нє по ѻдному слову аскѣза. Токмо аскѣза ѩко саможѣртвопріношеніѥ, імманѣнтноѥ самому собѣ. Такому храбрѣцу уже нє потрѣбєн іный рѧдом, штобы ѻпрѣдєліті сѣбѧ ѩко сѣбѧ. Таковой аскѣт – сувѣрєнєн сам по ѿношѣнію до сѣбѧ, прѣвозходіт сам сѣбѧ – бѣз каково-лібо сорѣвнованіѩ, їбо рѣвноваті сѧ нє з кѣм. З Богом же такой нє дѣрзаѥть бороті сѧ. Но їмѣнно ѿ Бога получаѥть вѣлікоѥ упованіѥ на знаніѥ ѻ сѣбє (што ѻн ѥсть їмѣнно то, што ѻн ѥсть – й такоѥ знаніѥ нє ѥсть концѣпт, ѥво нѣможліво ані прѣподаті іному, ані зѳормуліроваті у ѳормулу).

СГ: Погоді, душе моѩ скораѩ. Нє ѥсть лі таковый аскѣт-сувѣрєн Сам Хрістос?

НХ: Вѣрно, пѣрвым таковым аскѣтом й был Спасітѣљ. Но – заповѣдал всѣм нам уподоблѧті сѧ Ѥму в сѣм занѧтії. Хрістос попустіл насѵлію знасіљнічаті над Самім Собою до самой Ѥвойной смѣрті. Й цѣљный народ возпрійнѧл сіѥ насѵліѥ ѩко своѥ – юдѣї. Посѣму ты, братє, подражал: 1) совсѣм нє погыбѣљному Захѣ́ру, 2) нє стољко св. Їсаѩку, но 3) прѣд всѣм – подражал Хрісту. Спасітѣљ, їмѣв чужую лічіну пророка юдѣйська, совлѣк сѧ сіѥй лічіны, штобы показаті вѣрующім Ѥму Своѥ подлінноѥ ліце – Богочоловѣчєськоѥ. Тако й ты, вѣрую, намагал сѧ совлѣкті з сѣбѧ чуждоѥ тѣбє – твою їдѣнтічность. Щоправда, пока што нє вполнѣ удачно.

СГ: Прѣмудра душе, ѩко сіѥ можеть быті: моѩ їдѣнтічность – мнѣ же чужда?

НХ: Што значіть слово само слово сіѥ: idem – тот же. Понѧтіѥ сіѥ пройсходіт ѿ указатѣљново мѣстоймѣніѩ. Тот же – сѣ твоѥ мѣсто. Мѣсто, в ѩком должен быть тот, хто длѧ всѣх прівычєн ѩко ты. А ѥжлі, прѣдварітєљно тѣбѧ ѿклоніровав, там будєт замѣсто тѣбє той клон – то хто замѣтіт подмѣну? Сѣ й будѣши ты. Втунѣ настоѩщій ты будѣши з крікамі бросаті сѧ на своїх знакомцев й сродніков й убѣждаті їх, што подлінный ты прѣд німі, а тот – подложный. Повѣрѧть ѻні болєѥ твоїх слов ѻстаљным прізнакам – той, хто спіть в твоѥм ложе, хто ѿзываѥҵӓ на твойӧ їм’ѩ й похож на тѣбє – той і ѥсть ты. Ты же в такой ѻказії можешь з мѵром пустіши сѧ їздыхаті под мост їлі в іноѥ мѣсто запустѣніѩ – тѣбє всьӧ-равно уже нѣту. Й ѿ сѣво їдѣма походіть й слово «сѣй» й слово he, й грѣцкій ekeinos – значащіѥ вѣздє «тово»/«сѣво» (ѩко нє-тово). То бішь, твоѩ їдѣнтічность – сѣ этовость, указуй на сѣбє пѣрстом й вѣрую, што попадаѥши їмѣнно в сѣбє, а нє в тово парнѧ, што зайнѧл твоѥ мѣсто.

СГ: Ѻднакоже моѩ їдѣнтічность – какбэ навѣкі з мною. Всі, мѣнє ѻкружающіѥ, ѥйӧ раздѣлѧють. Тако ѿлічають мѣнє ѿ ѻстаљных сѣбѧ.

НХ: Їмѣнно так, мой душеносітєлю. Токмо ѻбо мнѣ ѻні всѣ (й ты сам) нє случайно знають токмо то, што нічѣво нє знають. Что за душа в твоѥм тѣлє – даже ты нє знаѥши. Почѣму й поймѣновал мѣнє нєвѣдомой хѹйњӧю, то бішь чѣм-то нє просто нє вѣдомым, но й бѣзполѣзным.

СГ: Мудрѣно пойнѧті, задлѧ чѣво ты мнѣ потрѣбна. По многому разсуждѣнію, ты мнѣ совсѣм ѳѣйк й учітѣлѧ спасѣніѩ тѣбѧ жулікі, й потрѣбна ты токмо длѧ тово, хто тѣбє сотворіл – длѧ Бога нашево, Творца всѣво сущѣво. Мнѣ ж нєйзвѣстно, што з тобой дѣлаті. «Спасаті» — ты ѿвѣтіши, одако сама же добавіши, што моѥ спасѣніѥ завісіт нє ѿ мѣнє, но ѿ Тово, хто мѣнє создал. Потому буду ѩ імѣті дѣло з тѣм, што могу пощчупаті й прісвоїті – з своїм тѣлом.

НХ: Нє поспѣшай так. Нє всі спасатѣлєвчітѣлі – проходімцы. Дѣйствітєљно, дана ѩ тѣбє ні длѧ ково бољше. Кромѣ́ тѣбє самово. Й нікому ні показаті, ні подѣліті сѧ ты мной нє можеши.

СГ: Нє тако љ з їдѣнтічностію, ѿчє?

НХ: Нє тако. Їдѣнтічность твоѩ корпоратівнаѩ: ты своїм ѻднім-й-тѣм-же вмѣщаѥшьсѧ у гораздо бо́љшиѥ тѣбѧ ѻднойтожесті, їбо тољко прінадлѣжность до такіх корпусов й дайӧть тѣбє возможность ѻдново, у ѩковом будєть то же. У свою чѣргу, корпоратівнаѩ їдѣнтічность — сѣ завсѣгда ѳірмоваѩ їдѣнтічность: firm – сѣ мѣтка достовѣрності тово самово ѻдново-й-тово-же, ѩковым ты сам ѿ сѣбѧ й ѿ другіх ѿлічаѥші сѧ й з німі й собой слічаѥші сѧ. Й, по учѣнію ѿца нашево Эріка (Эріѯона), твоѩ їдѣнтічность – суть крізіс твоѥй їдѣнтічності: когда ты достігаѥши цѣлі статі собой, ты найболєѥ нє ты, но поставлѣнный твоѥй корпорациѥй й самім твоїм ѥзыком (ѩковым ты так жӧстко пољзуѥши) твой чоловѣконосітѣљ. А ты лі это – нє знаѥть сѣво ніхто. В том чіслє й ты сам. Так што благодарѧ ѳрустрациї, разпаду сѣбє й нєпрѣѥмствєнності сѣбѧ до сѣбє ты ѥсть їмѣнно той, хто ты ѥсть. Болєѥ-мѣнєѥ ты.

СГ: А ось старѣць Піко дѣлла Мірандолла учіл, што ѻн мог, бають, статі тѣм, кѣм токмо хотєл.

НХ: Старѣць сѣй был їзвѣстный протѣіст.

СГ: Хто сѣй таковой?

НХ: Послѣдоватєљ Протѣѩ, ѻдново морськово божка́. Той мог пѣрєвоплощаті сѧ в ково-угодно. Лукіѩн у Морськіх разговорах пріводіть объѩснітєљный аргумѣнт, ѩковым Протѣй ѻпісываѥть эту свою ѻсоблівость. Й аргумѣнт сѣй – поліп, прісасывающій сѧ своїмі многоногамі (собствѣнно, поліпос й ѥсть многоног) к чѣму-лібо й мгновѣнно слівающій сѧ по цвѣту з нім.

Такім ѻбразом, поліповость їдѣнтічності – сѣ пѣрємѣщєніѩ ног й мімікріѩ под ѳундамѣнт, на ѩком в сѣй момѣнт ногі ѻстановілісь. Вот длѧ чѣво й прігождаѥҵа указующій пѣрст: нікакіѥ другіѥ прізнакі, кромѣ мѣста, в котором тѣбє ѳіѯіруѥть сѣй пѣрст, длѧ ѿдѣлєніѩ тѣбє ѿ нє-тѣбѧ нє работають.

СГ: Ѻднакож поліп ѻбладаѥть многімі ногама. Ѩковыѥ, ѻчѣвідно, совсѣм їмѣнно што їдѣнтічны друг другу й подобны до ног любово другово поліпа.

НХ: Й в этом состоїть втораѩ тайна їдѣнтічності: а їмѣнно – она суть сѣріѩ. Той самый ты, што был ѥщьӧ вчѣра, у том вчѣра й ѻстал сѧ. Сѣводнѧшній ты токмо подобѣн тому. Поліп пройзводіт цѣљную сѣрію тѣбѧ, ты зходіши з сево конвѣѥра, розпочінаѥши сѧ з самово начала даже нє каждый дѣњ, но каждый міг.

СГ: Нєвжѣлі ѩ продолжаю сѧ собой токмо ѻднім своїм їмѣнєм?

НХ: Можно й так сказаті. Ѥслі бы мы зналі, што ѻно такоѥ – твойӧ їм’ѩ? Й што ѻно поймѣновываѥть? Знать мы можем – й то нємного – про то їм’ѩ, ѩковым тѣбє включають у сѣрію поймѣнованій. Їбо ѥсть нєкотороѥ тавро́, што пѣчатаѥть на тѣбє тѣбѧ – й ты вознікаѥши.

СГ: Таврос – сѣ бык. Спасітѣљ вѣлікодушно імѣнуѥть своїх людєй овцамі, нє быкамі. Памѧтуѩ, відімо, про ваалськово быка й чоловѣчєськіѥ запѣканіѩ внутрі нѣво.

НХ: А ты нє быкуй, й ѻвцой нє будь. Тавро́ – сѣ знак, peller латыной. Знак тѣбѧ на тѣбє. Й таковой знак – вознікаѥть нє сам по сѣбє. Апѣллѧциѩ, поймѣнованіѥ, должно їмѣті сначала їм’ѩ. Їм’ѩ, котороѥ восзовѣт тѣбѧ тобой. Вот такоѥ восзваніѥ, што пѣрєбіваѥть другіѥ восзваніѩ (к тѣбє уже ілі ѥщьӧ нє ѿносѧщіѥ сѧ) – інтѣрпѣллѧциѩ – пройсходіт как бутто їз нікуда в ніѿкуда, но само закладываѥть начало тѣбѧ. Послѣ которово поѩвлѧѥҵӓ возможность длѧ любово «послѣ». Бѣзбожнік Аљтюссѣр говорѧ про нѣйӧ, пріводіть прімѣр з мѣнтом, тѣбѧ ѻклікающім, й ты нєпройзвољно ѻборачіваѥши сѧ.

СГ: А што будѣть, когда ѩ нє ѻбѣрну сѧ? Кѣм ѩ буду? Хто это нє ѻбѣрњӧҵа?

НХ: В этом вопросє вѣсь ѿвѣт: выход їз кољца їдѣнтічності (ты ѥсть тот, ково за тѣбѧ прінімають=тѣбѧ прінімають за тово, хто ѥсть ты) сущєствуѥть. Й творіҵӓ посрѣҵвом нєкоѥй антіпѣллѧциї, ѿбівкі зова. Тѣбє зовуть – ты нє ѻборачіваѥши сѧ. Это нє тѣбѧ. Соврѣмьӧнныѥ свѧтыѥ наших днѣй у чінє ѳѣміністов зовут сію аскѣзу дѣзїдѣнтіѳікациѥй: сѣ благодатноѥ ѻбъѥдінєніѥ сѣбѧ з такім твоїм їмѣнєм, ѩково ні поймѣноваті, ні пройзнѣсті, ні услышаті нє можеть ніхто, кромѣ́ Бога, тѧ создавшево по Ѻдному Ѥму їзвѣстным правілам й законам. Токмо так їзбѣжиши ты протѣїзма, сѣрійності удвоѥніѩ сѣбѧ самово й бѣзконѣчново слічѣніѩ двух вѣрсій сѣбѧ бѣз возможності ѻпрѣдєліті ѻрігінал.

СГ: Выходіть, правіљно ѩ лізал пілу? Їбо унічтожал самый ѥзык, їсточнік поймѣнованій?

НХ: Што лізал – дѣло доброѥ, но тѣпєрь надлѣжить тѣбє лізаті протів тово правіла, што тобою тогда пра́віло. Піла да выпіліваѥть тѣбѧ їз нє-тѣбѧ й мыра. А ты да знаѥши, што выпілѣнноѥ всьӧ равно тобой нє будєть. Їбо токмо Божиѩ піла разпіліть твої їмѣна нєѳілологічєськім чіном. Й достанєт ѿтудаво їмѣнно тѣбѧ бѣз всѧкіх твоїх родов-корпораций, но їмѣнно такім, какой ты ѥсмь – бѣз ѥсі й ѥсть.

|| #самсон_георгий_песенки
|| пѣсєнкі на вордпрѣссє: 
https://samsongeorg.wordpress.com/
||| всѣ пѣсєнкі на саундклаудє: 
https://soundcloud.com/samson-georgiy
||| всѣ пѣсєнкі на нартзіс.эт: 
https://hearthis.at/samsongeorg
||| відєω на ѭтіѭ́бѣ: 
https://www.youtube.com/playlist…

->

Огоньки

Пѣснѧ про тѣйӧрію множеств й їсчѣзновѣніѥ этово, тово й прѣграды мѣж німі у пустом нєйӧпрѣдѧлѧѥмом колічествє.

//прѣдувѣдомлєніѥ. Пока ѩ хожу у школу й высматріваю й нє могу увідѣть за другімі домамі (їбо мой дом далѣко, на самом горізонтє свѣтѧщіхсѧ точѣк, й нємного во впадінє) свої горѧщіѥ ѻкошкі, мой мѵр ѥсть што-то ѻпрѣдєљӧнноѥ й ѻпрѣдєлѧѥмоѥ: в њӧм ѥсть ͜э͜т͜о (то бішь ѩ – но бѣз указываніѩ на мѣнѧ мною же, їбо тогда ѩ раздваїваюсь на это/то внутрі сѣбѧ) й ͜т͜о (куда ѩ йду й гдѣ живу) . Тогда свѣтовыѥ точкі мѣжду мной (ѩко точкой) й нєвідімой, но тоже свѣтѧщєйсѧ точкой ѻкон моѥво дома – раздѣлєны нєкоторым колічѣством чужих (свѣтѧщіхсѧ же) точек. Мѣжду всѣмі этімі трѣмѧ відамі точєк ѥсть какіѥ-то свої ѿношеніѩ (й ѩ могу їх воспроїзводіть нєсмотрѧ на трі дѣсѧтка лѣт мѣжду мной сѣводнѧшнім й німі): каждаѩ точка ѿкрываѥт какоѥ-то свойӧ мѣсто – вмѣщающєѥ ково-то й што-то, їз своїмі какімі-то способностѧмі, ѻснованіѩмі, пѣрєходамі й направлѣніѩмі. Каждаѩ другаѩ точка может тоже стать ͜т͜о͜й – й сѵстѣматізіроваті свої внутрѣнніѥ й мої добавлѧющіѥ ѻснованія, способності й т.д. Но главнаѩ точка, раді какой всѧ картіна затѣваѥҵа, — сѣ точка моѥво дома, мѣнѧ направлѧющаѩ, ѻпрѣдєлѧющаѩ.

Послѣ снѧтіѩ точкі (продажи дома) – этой точкі ѩ лішаюсь внутрі сѣбѧ прѣждє всѣво, їмѣнно там ѻна свѣтіла тогда, когда ѥйӧ было нє відно. Й картіна свѣтѧщіхсѧ точѣк становіҵа мало-ѻпрѣдєлімой й тот-свѣтной: поскољку базовово ѿношеніѩ мѣжду ͜э͜т͜і͜м й ͜т͜ѣ͜м уже нѣт й быті нє можеть, то й (любыѥ) другіѥ точкі, нєсмотрѧ на свою мѣстность (готовность вмѣщаті) й сѵстѣмность (составность з другімі), — точку́ють гдѣ-то нєѻпрѣдєлімо вмѣстє-порозњ з моѥй точкой; мѣсто нє становіҵа пространством, но умалѧѥҵа сразу колічѣствєнно й качѣствєнно, ѥво уже нєвозможно прісвоїті й войӧбщє даже назваті. Вѣрнєй, всѣ їмѣна ѥво скољзѧть й ѥво как бутто нє касаюҵа.

/музыка й слова: давнєѳранцузськіѥ

//Ѻркѣстр трьӧх з половіною ангѣлов й получоловѣка Слава Богу за Всьӧ:

Самѱон й тот парѣњ: разчѣтвєрєніѥ

//слова:

Рањшє, как ѩ возвращалсѧ дωмой, дωмой,

шьӧл ѩ, шьӧл ѩ, шьӧл ѩ, шьӧл ѩ – ї внізу ѻгωњкі,

моѥво ѻттудова да нє відать, нє відать,

но ѩ-то знал, ѩ знал, что гдѣ-то там ѻн ѥсть,

а тѣпєрь, когда продал дом, ѩ продал дѣдов дом,

посмотрю свѣрху ї знаю, посмотрю свѣрху –

моєго, нєвідімово, там уж нѣт, там уж нѣт,

моєго, нєвідімово, огоњка там уже нѣт.

->

Цыпљӧнок жарѣный

Цыпљӧнок жарѣный. Послѣапокаліѱічєськаѩ пѣснѧ эѯтрѣмаљных староѻбрѧҵев-бѣгунов (їлі скрытніков) на ѻсновѣ апокріѳічєськово сказаніѩ про воскрѣсшево пѣтуха ѩко сѵмбола воскрѣсєніѩ Хріста й послѣдующєво ѥво бѣганіѩ ѿ властѣй што государствєнных што церковных.

/слова й музы́ка: мырѿрѣчныѩ ѻстаљцы благочѣстіѩ (19-ый вѣк)

/Самѱон Гѣωргій й бѣгуновській ансамбљ їз гωѵна й па́лок Слава Богу за Всьӧ:

гωѵно: ѱѣѵдогармонічєськіѥ ѻснованіѩ,

палкі: трубныѥ гласы, также ѱалтір й гуслі,

Самѱон: їзбѣганіѥ какіх-лібо дѣѳініций, бѣг.

1. Ѩ пѣтєл жарєный, ѩ пѣтєл шпа́рєный,

ї пѣтєл тоже хощєт жить.

Мѣнє поймали, арѣстовалі,

вѣлєлі: pass-port покажи!

2. Pass-port’a нѣту – гоні монѣту.

Монѣты нѣт – садісь в тѹрму.

Тѹрма закрыта – садісь в корыто:

в крестіљнє тонєшь, ѩк муму.

3. Ѩ нє совѣҵкіий, но ї нє свѣҵкій,

ї ѩ нє папській эміссар.

Не агітіровал-прозѣлітíровал,

а тољко зьӧрнышкі клѣвал.

4. А на буљваре монахі-шмары,

Хріста распѧлі ї галдѧт:

«а ну как в пѣснє, а ну воскрѣсні!» –

крѣстѧҵа й пѣ́тєла жарѧ́т.

5. «Скорѣй сѣй пѣтєл закукорѣчєл,

чѣм ѻбыграшь кідалу-смѣрть», –

ѩ встрѣпєнулсѧ, в вѣрвь распрѧгнулсѧ,

закукарєкал, круть ї вѣрть.

6. Но власти стро́гі, жрѣцы в-рот-ногі,

ѻпьѧть споймалі у сілкі.

Запрѣссовалі, бакхічно рвали,

ѿѳѣстівалілі в кускі:

7. Была бы шлѧпа, ї рѧса з драпа,

а к нім живот ї голова,

была б ‪#‎решьӧтка‬, к рѣшьӧткє ‪#‎мьӧтка‬,

а ѻстаљноѥ трын-трава.

8. Ѩ пѣтєл жарєный, ѩ пѣтєл шпарєный,

нє смѣл вопрос совопросíть.

Прокурато́ром мѧ́тый, ѿ вью́ной жизні взѧтый.

Цыпљӧнкі тоже хощуть жить!

9. Не убівайте, мнѣ жизњ оставьтє –

вам вѣру-правду сослужу!

Не убівайте, мнѣ смѣрть ѻставьтє –

ї смѣртю в жизњ ѩ прѣложу!

/їсторічєськаѩ довѣдка: ‪#‎бегуны‬

Ѻсноватѣљ бѣгунов — нѣкій учӧнный крѣстіѩнін їз дрѣвлѣправославных бѣзпоповцев-ѳіліпповцев їмѣнєм Ѥѵфімій (живший возлѣ Ѩрославлѧ у конце 18-во вѣка), ѩковой возмутілсѧ конѳормізмом своѥй ѻбщіны й создал свою, радікаљно ѿвѣргающую будь-ѩкіѥ контакты з властѧмі: «Апокаліѱічеській звѣрь, – пісал Ѥѵфімій, – ѥсть царскаѩ власть, їкона ѥво – власть гражданськаѩ, тѣло ѥво – власть духовнаѩ. Й для ѿысконно вѣрующих ѥдіный путь ко спасѣнію – нє пространный, ѥже ѻ домє, о жѣнє, о чадах, о торгах, о стѧжаніѩх попѣчєніѥ їмѣті, а тѣсный й пріскорбный, ѥже нє імѣти ні града, ні сѣла, ні дома». Ѻчѣвідно, Ѥѵѳімій подражал Самому Спасітєлю, нє їмѣвшему в канонічеськом смыслѣ гдѣ главу прѣклоніті: Спасітєљ, по мыслі Ѥѵѳіміѩ, говоріт (Мф. 8:20) про до́мы лішь у лісіцы (т.ѥ. у звѣрєй) й птіц нѣбєсных («лісіцы їмѣють норы й птіцы нѣбєсныѥ – гњӧзда»), у Нѣво Самово же – дома нѣт («Сын же Чоловѣчєській нє їмѣѥть, гдѣ пріклоніть голову»). На ѻснованії прісущєво двіженію жӧстково буквалізма нєкоторыѥ найболєѥ радікаљныѥ бѣгуны даже спалі стоѩчі, нє пріслонѧѩсь головой ні до чѣво. Бѣгуны жилі во врѣмѧ їсполнѣніѩ апокаліѱіса й наступлѣніѩ власті Антіхріста, й, поэтому, былі катѣгорічєські нє ѿ мѵра сѣво, посѣму нє бралі ѿ властєй ні паспортов, ні чінов, нє касалісь дѣнєх, нє їмѣлі ні работы, ні домов, ні ѩково-нібудь їмущєства, ні сѣмєй (былі їнокамі), нє платілі налогов, нє пѣрєпісывалісь у пѣрєпісѧх насѣлєніѩ, нє служилі ув армії, всю жизњ скрывалісь ѿ всѣх. Їсповѣдовалі спасѣніѥ їсключітєљно у гонѣніѩх.

/їсторічѣськаѩ довѣдка: пѣтух Хрістов

«Тайна вечера, то Страсть, в четверг. Жыды робыли Тайну вечеру и Исуса Христа роспынали. Силы ж вече́рати, благословили [еду]. И один бере мясо с пивня ести и каже: ≪Тогда Исус Христос оживе, када пивень заспевае≫, — и пивень заспеваў».

(Ѥ.X. Кіпірчук, 1911 р., с. Комарово Ратновсково р-на Волынськой обл., зап. О.В. Бѣлова)

У жидов-ніконѣѩн в другіх вѣрсіѩх лѣгєнды поѩвлѧлась парша на волосах й короста на руках — ѿ жира, ѩкім їх ѻшпаріл воскрѣсший й уже пріготовлѣнный в ѥду пѣтєл. Так їлі їначѣ, ѻчѣвідна свѧзь пѣтєла їз лѣгєнды дрѣвлєправославных бѣзпоповцев й пѣсні про цыпљӧнка: воскрѣсший ‪#‎цыпленок‬ убѣгаѥть ѿ своїх врагов-поѥдатєлєй й бѣгаѥть потом всю пѣсню. Цыпљӧнок — красівый сѵмбол нєпрѣкращаѥмово бѣга бѣгунов ѿ антіхріста, їх поѩдающєво.

//‪#‎паспорт‬ => дѣњгі => корыто

Бѣгуны катѣгорічєські ѿказывалісь ѿ получѣніѩ паспорта, прѧмово знака прінадлєжності к антіхрісту, што вѣло к постоѩнным прѣпѧҵтвіѩм на їх путі (а всѧ їхнѧ жизњ была в пѣшєм путі). Собствѣнно, їмѣнно ѻб этом в началє пѣсні: цыпљӧнка їмѣнно што «ловѧт» («поймалі-арѣстовалі») – ѻн уже по ѻбліку-ѻдьӧже-выраженію морды нєблагонадьӧжен, внушаѥт какіѥ-то ѻпасѣніѩ ѻхранкє. Вслѣдствіѥ їсповѣдаѥмово бѣздѣнєжиѩ(нєпрікасаніѩ до їконы з їзображеніѥм діѩвола) ѻн нє может ѿкупіҵа ѿ прѣслєдоватєлєй, а тѹрму по какім-то прічінам закрывають (возможно, їз-за пѣрєполнєнності другімі політзаключьӧннымі). Властѧм нічѣво нє ѻстайӧҵа, кромѣ как пѣрєдать ѥво, ѩко прѣступніка по рѣлігійӧзной часті, в рукі господствующєй церкві. Ѩковаѩ, разумєѥҵа, спешить сразу же пѣрєкрѣстіть сѣктанта-ѥрѣтіка. Надо знать, што длѧ бѣгуна крѣщєніѥ – сѣ ѥдінствєнноѥ свѧщєннодѣйство (прічащєніѥ у ніх бытовало, но ѻно сугубо сѵмболічєськоѥ, бѣз совѣршеніѩ літургії), й совѣршаѥть ѻн ѥво їсключітєљно самолічно, нє может довѣріть нікому, даже собствєнным братьѩм по вѣрє (вдруг ѻні ѻкажуҵа агѣнтамі антіхріста й тогда крѣщєніѥ ѻкажеҵа нєдѣйствітєљным).

Ѻб разніце крѣщєній бѣгунськово й ѻѳіциѩљново – цитата їз поучѣній старца Мыкіты Сѣмьӧновіча їз Ташкѣнту: «хто їзмываѥҵа в їстинной купѣлі Хріста Бога, поѵстінѣ воскрѣсаѥть й чіст й свѣтєл ѿ тьмы бываѥть; хто же во антіхрістову купѣљ їзмыватісѧ слазіт, то ровно в кал главнѧ ѻмочíҵа, пачѣ сквѣрней й смраднєй ѿтудаво возникаѥть… Всѣ, которыѥ во Хріста крѣщаюҵа, в правду и прѣмудрость облачаюҵа, а тѣ, которыѥ в сатану погружаюҵа, ҩблачаюҵа в стыд и срамоту». Сложный вопрос: што проїзводіт насіљствєнноѥ крѣщєніѥ антіхрістово (ѻѳіциѩљноѥ) над бѣгуном, їмѣющім уже крѣщєніѥ подлінноѥ? Возможно, нікаково. Во всѧком случаѥ, наш цыпљӧнок чуть нє топіҵа в купѣљном «гωѵнє» (по ѥво ѻценкє), ѻднако жажда жизні побѣждаѥт всьӧ, й ѥму удайӧҵа убѣжать й ѿтуда.

//корыто => їдѣнтіѳікациѩ

Ѥслі бы цыпљӧнок нє сбѣжал послѣ своѥво антіхрістовово утоплѣніѩ-крѣщєніѩ, то далєѥ ѥво путь, нєсомнѣнно, пошьӧл бы до прічащєніѩ, ѩковоѥ было самым головным їдѣнтіѳікатором длѧ распознаваніѩ любово дрѣвлєправославново злодѣѩ: ѻні, прі дознаватєљном прічастії, старалісь нєзамѣтно выплюнуть св. дары, ѩковыѥ длѧ ніх былі пѣчатью антіхріста й потрѣблєніѥ їх ѻзначало нєсомнѣнную духовную погібєљ. Ѥслі же трюк з выпљӧвываніѥм даров удавалсѧ, то пойманный получал шанс спастісѧ: їм’ѩ ѻн всѣгда говоріл нє свойӧ, ѥдінствєнный паспорт был тољко длѧ внутрібѣгунськово узнаваніѩ (простаѩ бумага з надпісью «Господь защíтітєљ живота моѥво: ково страшусѧ?») й мог быть нєзамѣтно выброшен їлі нє ѻпознан в ѩкості прізнака бѣгунства

//дѣїдѣнтічность й дѣтѣрріторіѩлізациѩ

Ѿсуҵвіѥ паспорта й дѣнєх у бѣгуна-цыпљӧнка выводіт ѥво їз ділѣммы проблѣматізациї їдѣнтічності (їдѣнтічность – сѣ ѻдноврѣмьӧнно проблѣма їдѣнтічності, по Зігмундту Бауману): бѣг цыпљӧнка нє подчіњӧн какой-то картє й путі, бѣг нє ѻпрѣдєлѧѥть ѥво суті, ѻн нє направлѧѥҵа їз точкі А у точку Б, но бѣзсѵстѣмно двігаѥҵа во всѣх направлѣніѩх сразу. Ѿчѣво ѥво бѣг внѣшнімі может ѻпрѣдєлѧҵа ѩко шараханіѩ й мѣтаніѩ. Но это просто різоматічєській (корнѣвіщный) бѣг во всѣ стороны ѻдноврѣмьӧнно. Дрѣвовідным зрѣніѥм ѻн, как правіло, нє відєн вовсѣ (тѣм болєѥ, што бѣгуны часто двігалісь по ночам, дњӧм же ѿсіживалісь то лі у своїх «благодѣтєлєй»-спонсоров, то лі в глухіх тайӧжных лѣсах). Дѣцентрірованнаѩ структура позволіла сохраніҵа бѣгунам до наших днѣй. Правда, з другой стороны, в началє тріҵатых годов 20-во вѣка бѣгунамі началі прікідываҵа многіѥ аѳѣрісты, сумасшедшиѥ й прѧмыѥ бандіты. Возможно, їмѣнно поэтому упрощьӧннаѩ вѣрсіѩ сугубо духовєнной пѣсніпро цыпљӧнка стала блатной (й тољко послѣ – дѣҵкой, когда духовнаѩ вкупѣ з крімінаљной ѻпасності ѥйӧ воздѣйствіѩ сталі, по мнѣнію властѣй, полностью нѣйтралізованы – хотѧ бѣгуны нє їсчѣзлі полностью, просто гораздо лучше спрѧталісь; впрочѣм, то же улічныѥ бандіты).

//курсор бѣз їндѣѯациї

Бѣгун (cursor по-латыні) включьӧн у бѣзконєчную ѿкрытыю грібніцу-базу данных бѣз данных: каждый новый бѣгун просто случаѥҵа (начінаѥҵа ѥво прізваніѥ бѣжать – ѿкуда й куда, нє знаѥт ніхто, прѣждє всѣво ѻн сам): ѳакт ѥво бѣганіѩ – это простаѩ пѣчать, в њӧм повторѧющаѩсѧ, удвоѩющаѩсѧ (recur по-латыні). Бѣгун включьӧн в такую базу данных, в которой ѻн ѩвлѧѥҵа ѳайлом тољко рѣкурсівно (внутрі самово сѣбѧ). Курсор-бѣгун бѣжит ѿ любово ѻпрѣдєлєніѩ, кромѣ (сѣкрєтной) (ѱѣѵдо-мѣткі) прінадлѣжності Хрісту (й двіженію послѣдніх хрістіѩн): ѻн їтѣратор (повторітєљ) ѻдново й тово же бѣга ѿ антіхріста ко Хрісту. Понѧтноѥ дѣло, нікакой їндѣѯациї (сосчітываніѩ й помѣчіваніѩ ѳайла своѥй мѣткой), т.ѥ. собствєнно базовості у этой базѣ данных – нѣт.

Бѣг бѣгуна – сѣ курсор рѣкурсірующій, їтератор бѣз цикла бѣганій: ѻн бѣжит што ѿ рѣѩљності антіхрістовой, што ѿ собствєнной традіциї ѩко совокупності практік (ѻбрѧдов) й пѣрєключєній мѣжду німі. Традіциѩ вполнѣ может тайно ѿ самой сѣбѧ быть заражена антіхрістом й погібєљна й нуждаѥҵа в постоѩнной провѣркє – собствєнно, рѣкурсії курсора: бѣгун відіт нє ѻбщіну бѣгунов (ѥйӧ нє відѣть ні їсповѣдовать нєвозможно нікому), но другово бѣгуна, ѥво бѣг позволѧѥт добѣжать до другово бѣгущєво й ѻбмѣнѧҵа своїм нєдѣскріпторным дѣскріптором. Послѣдній же ѥсть бѣзконєчнаѩ рѣкурсіѩ самопорождѣніѩ твоѥво бѣга нє ѿ моѥво бѣга, но ѿ убѣганіѩ ѿ любово статічєськово состоѩніѩ, ѿ покоѩ й стабіљності – ѩковыѥ, ѻчѣвідно, в такой сѵстѣмє бѣз данных нєвозможны (погібєљны).

Длѧ бѣгущєво понѧтіѥ «бѣг» — сѣ ѻстановка ѥво бѣга й погібєљ души. Душа бѣгуна должна нє трудіҵа (ѻн їзбѣгаѥт любово труда, кромѣ вынуждєнново), но бѣжать любово труда: молітва постоѩнна нє ѩко труд, дающій рѣзуљтат у конце, но ѩко точка сінгулѧрності, рѣкурсівно повторѧющаѩ возможность спасѣніѩ (бѣгуны жӧстко їсповѣдовалі нѣмєдлѣнноѥ спасѣніѥ сразу послѣ крѣщєніѩ). Постоѩнноѥ творѣніѥ Їісусовой молітвы нарѧду з бѣганіѥм ѿ мѵра сѣво – сѣ прѣвращєніѥ тѣбѧ у сотѣрійӧлогічєській автоматон, саможѣлающєѥ (maton<=*men, поніманіѥ-желаніѥ) спасѣніѩ двіженіѥ молітвы (нарѧду з двігающімісѧ ногама).

// ‪#‎решетка‬ й ‪#‎метка‬

Старѣц Мыкіта Сѣргєѥвіч: «Їскуплѣеніѥ лічных грѣхов раз й навсѣгда проїсходіт трѣмѧ дωбродѣтєлѧмі — нєчуҵвітєљностію, нєразлічімостію й ѻбѣзлічєнностію. Ѻпрості сѣбѧ до лінії, увздовж ѩкой ты брѣдьӧшь, до характєрной чѣрты, штобы ѻбнаружиті твойӧ мѣсто нєразлічімості з другімі чѣртамі й такім целомудрєнным ѻбразом попасті в сѣдѣсьность й бѣзлічность Свѧтаго Духа. Ты ѩко трава: скрозь тѣбє растьӧт целый мѵр, їбо ты подавіл у собѣ всьӧ, што затруднѧѥт попадѣніѥ у Царство Нѣбєсноѥ».

Сѣдѣсьность, (ѿ «сѣ дѣсь» – там, куда указу́ѥт дѣсніца, то бішь правíца; по-руські этость) тут – ѥсть крѣщєніѥ, унікаљный тег, мѣтка їмѣнно тѣбѧ й ніково бољше. Крѣщєніѥ бѣгуна самім собой во Духа Свѧтаго – сѣ начало ѥво рѣкурсівново бѣга по лінії, ѩкую подкладываѥт Бог ѥму под ногі: лініѩ ѻпрѣдєлѧѥҵа поступью ногі, ногі же ступают туда, куда (случайно) получаѥҵа ступіть

Внѣ помѣты Духа Свѧтаго – длѧ бѣгуна нѣт нічєво значімово: всьӧ ѻстаљноѥ дѣліҵа на прігодноѥ й нєпрігодноѥ длѧ бѣганіѩ по нѣму.

Адіѩѳорічєськоѥ (бѣзразлічноѥ) пространство дѣліҵа, такім ѻбразом, на прѣдпочтітєљноѥ й нєпрѣдпочтітєљноѥ длѧ бѣга-молітвы. Й лінії проэгмѣн (прѣдпочтѣній) пѣрєсєкаюҵа у рѣшьӧтку ѩко пѣрєкрьӧсток бѣга разныхкоѻрдінат: бѣг случаѥҵа їмѣнно здѣсь й сѣйчас нє по какім-то внутрѣннім й внѣшнім прічінам, но совѣршєнно случайно (по волѣ Божиѥй), по удару провѣдєніѩ чѣрты їтерациї-рѣкурсії (повторѣніѩ прімѣнєніѩ своїх ног-ѥзыка длѧ бѣга-молітвы бѣз участіѩ сознаніѩ – їлі повторѣніѩ как автоѻпісаніѩ бѣгуна ѩко тово, хто бѣжить).

Любаѩ рѣѩљность внѣ (блізлєжащєво) направлѣніѩ бѣга (мѣста, куда станєт нога в слѣдующій раз) – бѣзразлічна длѧ спасѣніѩ, т.ѥ. содѣржит в сѣбє потенцию што пољзы, што погібєлі (ѻні могуть совпадать, спасѣніѥ – сѣ нє-понѧтіѥ, нє свѧзанноѥ напрѧмую з бѣганіѥм). Но, найӧборот, бѣг может выбѣжать тѣбѧ на дорожку спасѣнія внѣ какіх-лібо прізнаков й направлѣній этово спасѣніѩ. Спасѣніѥ бѣжит ѻпрѣдєлєній точно так же, ѩко бѣгун. По суті, ѻні тождѣствєнны в свойӧм эѯтрѣмумє: спасѣніѥ – сѣ бѣгун прібѣжавший (но нє ѻстановівшийсѧ), бѣгун – бѣжит ѿ нєспасітєљново, ѿ прѣпѧҵтвующєво спасѣнію, ѿ погібєлі.

Ѯтаті, прібѣжавший, но нє ѻстановівшийсѧ бѣгун – сѣ столпнік, ѥщьӧ ѻдна вѣрсіѩ дрѣвлѣправославново благочѣстіѩ: ѥму нє́куда бѣжать, нє потому што мало мѣста на столпѣ, а потому што столп – сѵмбол ѿсуҵтвіѩ мѣста как таковово, в нулєвом пространствє которово ѻн продолжаѥт свой бѣг-молітву.

//дѣкаљкоманіѩ протів мѣтаѳоры хѣйротонії

Хрістінськой структурє пѣрєдачі (мѣтаѳоры у букваљном смыслє этово слова) Духа Свѧтаго чѣрєз рукоположеніѥ (хѣйротонію) бѣгуны, ѩко живущіѥ внѣ церкві, протівопоставілі точѣчноѥ самонанєсѣніѥ пѣчаті Хріста: ѩко пѣрєводка (каљка) на чаше нє позволѧѥт же создать сію чашу, ні ѻсмысліть ѥйӧ чашевость, но дайӧт какую-то їнѳормацию про тово, хто сію чашу употрѣблѧѥт по назначѣнію й, собствєнно, указу́ѥт таковоѥ прѣдназначѣніѥ.

Замѣсто ѳаллогоцентрічєськово корнѧ рукоположеній, їз которово можно ѿслѣдіть гѣнєѩлогічєськоѥ дрѣво твоѥй юрісдікциї в самых мѣлкіх дѣталѧх, – споры Хрістовово прізваніѩ (на їспытаніѥ твоѥй вѣры й мучѣнічѣство), прорастающіѥ ніѿкуда в нікуда й дающіѥ какоѥ-то ѳантазматічєськоѥ корнѣвіщє прі встрѣчє й распознаванії ѻдново бѣгуна з другім. Так што утвѣрждєніѥ музыканта Курьӧхіна про лѣнєна ѩко гріба могло бы быть ѵстінным, ѥслі бы сѣй лѣнєн был бѣгуном. ВКП(б) же, найӧборот, строїлась по прінципу революцийӧнново централізма й была зѣркалом ѻхранкі ѥщьӧ до тово, как смѣніла ѥйӧ на посту.

//ѿѳестіваліть в кускі

Старѣц Мыкіта Сѣргєѥвіч: «Кожный твой уд їмѣѥт свой план, і сѣ всѣгда план твоѥй погыбѣлі. Ѿрѣжь уд – нє будєт погыбѣлі. Но как ѿрѣзать ногі й рукі й бѣжать? Нікак. Ѿже, ты должен увѣровать, што всѣ твої уды (й срамной прѣждє всѣх їных) уже ѿрѣзанныѥ й нікуда тѣбє нє влѣкуть. Тољко тогда в тѣбє затѣкуть рѣкі воды живой їз чрѣва – когда у тѣбє нѣту уже ні чрѣва, ні жизні в словоюпотрѣблєнії мыра. Тогда ты будєшь состоѩть їз любой часті мѵра, но їзбѣгать погыбєљной участі этой часті. Й ты нікогда нє ѻпрѣдєлішьсѧ ні ѻдной сіѥй частью й нікто тѣбє нє ѻпрѣдєліть, їбо ты уже бѣзпрѣдєљный. Так ты еще прі жизні почуствуѥшь вкус Царствіѩ Нѣбєсново».

Когда цыпљӧнка рвут на кускі жрѣцы ѥво ѻрганов, то ѻн таїнствєнно составлѧѥҵа заново – й это нє значіт же, што ѥво ѻрганы ѿрастают замѣсто обгрызѣнных палачамі-їзувѣрамі. Цыпљӧнок становіҵа какбэ бѣз ѻрганов – как говоріл Мыкіта Сѣргєѥвіч, «нє твой уд, но Дух Свѧтый ходіт за тѣбѧ твоѥю ногой, бѣрьӧт што тѣбє нужно взѧть – рукой». Ѿдѣљныѥ бѣгунськіѥ со́гласы практіковалі также молітвєнноѥ т.н. «воспарѣніѥ бѣз крыљѥв». Їсторіѩ про цыпљӧнка (ѥдва полностью нє съѥдѣнново, но послѣ могущєво бѣгать ѿ самых разных властєй) нєсомнєнно ѻпіраѥҵа на такой мѵстічєській опыт.

Старѣц Мыкіта Сѣргєѥвіч: «Будь-ѩкой мѵрѿрѣчнік, когда ты рѣшаѥшьсѧ на побѣг їз гѵбєљново бабілону, уподоблѧѥшьсѧ курчонку, ѩкой, штобы выжить, бѣжить ѿ ножа їмѣющєво ѥво зарѣзать мѧсніка, й ѥму ѻдінаково, в ѩком направлѣнії бѣжать, главноѥ – убѣрєчьсѧ ножа».

Жрѣцы хощуть содѣлать собѣ їз цыпљӧнка ѳармака, жертву, понѣсущую на сѣбє їхнії прѣгрєшеніѩ, потому й бѣжить ѿ ніх й їсповѣднік (пока ѥво ѥщьӧ нє съѥлі) й вѣлікомучѣнік (когда жрѣцы ѿловѧт ѥво й зажрут ѻкончатєљно).

//цыпљӧнок ѩко їнок

Їнок (каљка ѿ др.-грѣч. μοναχός, др. русск. «инъ» — один) — сѣ монах, чѣрнєц. Їнок = їной, їмѣющій другоѥ їмѧ, в случаѥ бѣгунов — тайноѥ, нє раскрываѥмоѥ внѣшнім людѧм й властѧм. Цыпљӧнок – вполнѣ мог воспрінімаҵа ѩко сѵмбол прінѧтіѩ монашества, рождѣніѩ в новом чѵнє й їмѣні, ув ѻѳіциѩљном православії їнок – сѣ новоначаљный монах, до прінѧтіѩ їм схѵмы (σχῆμα — образ), => їнок – сѣ ѥщьӧ їпосхѵмнік, под-ѻ́бразный монах, нє вполнѣ їмѣющій ѻбраз, юноша (ѿкуда, возможно, вьюношество пѣтєла, цыпљӧночьйӧсть).

Возможно, їзначаљно пѣснѧ была другово жанра – заплачкой (голошеніѥм), но, попав в городськую срѣду, стала протокрімінаљным романсом – нє тѣрѧѩ їзначаљных духовєнных смыслов.

//ѻставьтє мнѣ мої жизњ й смѣрть

Жизњ й смѣрть цыпљӧнка-бѣгуна – сѣ пѣрємѣнныѥ вѣлічіны, мѣжду которымі ѻн, собствєнно, бѣгаѥт. Ѻн цеплѧѥҵа за свою жизњ, нє хощєт быть съѥдѣнным антіхрістом, нє потому што самозабвѣнно любіт жизњ, ѻн нє бѣз ѻснованій счітаѥт убіваніѥ сѣбѧ сѵстємой – погібєљю. Ѻн нє їмѣѥт (пѣрєд Хрістом й собой) права прічастіҵа сѵстѣмє хотѧ бы чѣрєз жертвєнный нож-пасть-піщєвод жрѣца. Ѥво смѣрть – тољко в руках Божіїх, й ніхто нє їмѣѥт посѧгать на їхнюю прѣрогатіву.

//куды бѣжит цыпљӧнок?

Прі всѣй відімой хаѻтічності бѣга цыпљӧнка-їнока сущєствуѥть мѣсто бѣз мѣста, гдѣ ѥво ждуть, сѣ мѣсто бѣгуны называлі Бѣловодьѥм, албо їріѥм (выріѥм-вырцом – раѥм по-їндоѥвропѣйські), там, гдѣ кончаѥҵа пространство й бѣжать уже нєѿкуда й нѣкуда. До сіх пор благочѣстівыѥ українцы й бѣларусы говорѧть про стаю пѣрєљӧтных птіц «летыть/лѧцыть за вырій», это їмѣнно туда.

/‪#‎янебоюсьсказать‬

Каждый в бліжнєм свойӧм (цыпљӧнкє) відіт тољко ѥду, й хощєт тољко насіліѩ, ѩковым ѻн ѥво съѥст. Но на каждоѥ насіліѥ антіхрістовоѥ ѥсть эскапізм Духа Свѧтаго, ѩковой ѻбтѣкаѥт грѣшніка й насыщаѥт нѣбєсным дуновѣніѥм правѣдніка, ѿже – ѿступівший ѿ жрѣчєства завсѣгда убѣжить ѿ поѥдатѣлѧ ѥво души й тѣла.

В ѻбщѣм, помѧні, гс҃ди, д҄ша рабъ своїх їже во благочѣстії поживших в сіѥ послѣднєѥ й гонітѣљноѥ врѣмѧ, й в мірѿрѣчном православії скончавшихся в бѣгствєнном й странствєнномъ положенії прожитіѩ, сущихъ от братства нашево, мужескаво полу, женскаво й птічєськово.


***

->

У сѹ́мрєчном сірѣ́нєвє

Пѣсњ ω прѣѻбразованії пѣрвості/гѵмѣнності їз їмпрінтінга (печаті-тіпоса) й стѵгматізациї у ѥдінствєнность ѩк дар-харізму: 1) атіпічную, 2) гѵмѣнную ѩк свѧзующую в ѥдіную ткань й тѣѯт, 3) адіѩлѣктічєськую.

//музыкослова: Рождѣ́нт Робѣ́рсьтвєнській й Мрак Ѳа́рдкінд (їлі наѻборот)

Солонсамбљ Самѱона Гѣωргіѩ с харізмузыкаљным товаріщѣсьтвом Слава Богу за Всьӧ:

всѣ бѣз раздѣлєній: пѣніѥ рωтҩм

//слова:

У сѹ́мрєчном сірѣ́нєвє вісіт бѣлоѥ снѣжноѥ,

в заброшенії спаркована могыљнаѩ скаміѩ,

ї совѣршаѩсь памятію, любовь живаѩ пѣрваѩ,

любовь моѩ даљӧкаѩ свѣтлаѩ свѣтíт ѵ мѣнѧ.

У сѹ́мрєчном сірѣ́нєвє вісіт чістоѥ снѣжноѥ,

з ҩбідамі в мнімості мѣнѧ похωрҩнѧ́,

й послѣднѧѩ любовь моѩ как ї была ѥдінствєнной,

любовь моѩ свѣрхмѵрнаѩ блізкаѩ храніт мѣнѧ.

//нєкотороѥ колічєство ѻбходімых й нє ѻбходімых объѩснєній

///два варіѩнта

Пѣснѧ широко їзвѣстна своѥй ѻѳіциѩљной вѣрсіѥй (поѥмой Ѥлѣной Камбуровой), ѩвлѧющєйсѧ пѣрєдєлкой старово стѵха Робѣртом Рождѣствєнськім спѣциѩљно длѧ ѳіљма Юріѩ Ѥгорова «Ѻднажды дваҵать лѣт спустѧ». Ѻрігінаљнаѩ же вѣрсіѩ, пісаннаѩ за нѣскољко лѣт до тово, была ѻпублікована под ѱѣѵдонѵмом в паріжськом журналє «Контінѣнт» (№3, 1975) блізькім другом Рождѣствєнськово Владѵміром Маѯімовым. Ѱѣѵдонѵм, Рождѣ́нт Робѣ́рсьтвєнській, впрочѣм, был лѣгко расшиѳрован органамі тайной поліциї. Ѻднако Рождѣствєнському удалось доказать, што ѻн нє прічастєн к публікациї, благо орігінал стѵхотворєніѩ был прѣдусмотрітєљно унічтожен. Поэтому, когда в 1979 г. был сдѣлан аѵтоцѣнзурный варіѩнт, попавший впослѣдствії в пѣсню, поѥмую в ѳіљмє, Рождєствєнській нєскољко рісковал – впрочѣм, всьӧ тогда также ѻбошлось бѣз послѣҵтвій: помоглі кгб-шныѥ друзьѩ живово совѣҵково классіка.

Тѣѯт ѻѳіциѩљново варіѩнта:

В сиреневых сумерках летят снежинки белые,

И в парке заброшена печальная скамья.

В судьбе моей и в памяти любовь осталась первая,

Любовь моя далекая зовет меня, хранит меня.

В сиреневых сумерках летят снежинки чистые,

Обиды и горести людские хороня.

И давняя любовь моя останется единственной,

Любовь моя далекая зовет меня, хранит меня.

///памѧть

Сѣй ѻѳіциѩљный варіѩнт – пісан ѿ ліца нітшевськово (заратустровськово) найбѣзобразнєйшево чєловѣка, это варіѩнт нѣгатівный: ѱѣвдо-вѣчноѥ возвращєніѥ ѻдново й тово же, воплощьӧнноѥ бѣзсіліѥ, пѣрвослѣд вытіраѥт й ѻбѣзценіваѥт ѻстаљныѥ слѣды, дѣлаѥт нєвозможным любой послѣдующій слѣд. Найбѣзобразнєйший чєловѣк з найтѧжьӧлымі ногама — убіваѥт Бога как свідѣтєлѧ ѥво нічтожества й стыда, свідѣтєлѧ ѥво нєудачі. Пѣрваѩ любовь найбѣзобразнєйшєво чєловѣка – это вѣлікій ѻбман, на который можно торговать (стыдом за нѣво). Найбѣзобразнєйший чєловѣк убіваѥт свою пѣрвую й ѥдінствєнную любовь – штобы потом жить за счьӧт «памѧті» ѻ нѣй, штобы потом ѻна ѥво «звала» й «храніла». На самом дѣлє, ѥму нє доступна нікакаѩ подліннаѩ памѧть. Вмѣсто памѧті ѥму нужна їсторіѩ ѥво стыда, на каковую можно развѣсті наївново прохожєво. Sub specie aeternitatis, то бішь с точкі зрѣніѩ пѣрвой-любві™ всѧ ѻстаљнаѩ жизњ ѥсть нішто їноѥ, как ѥйӧ, пѣрвой любві, похороны: во їмѧ высшей цѣнності пѣрвово вдохновѣніѩ ѻбѣсцѣніваѥҵа любоѥ вдохновѣніѥ. Што ѻстайӧҵа? – тољко навѧзчіваѩ погонѧ за ушедшим, нєвозможноѥ воспроїзвѣдєніѥ їзначаљно богодухновѣнново пѣрво-їмпуљса. Рѣссєнтімѣнт ѥсть мѣсть ѿ нєживово любому живому: убѣй всьӧ живоѥ, штобы потом ѻбнаружить внутрі убітово пѣрво-смысл, спасающій сѣво убітово!

Боріс Слуцкій, давній совопроснік Рождѣствєнськово, усмотрєл в пѣснє їз ѳіљма намьӧк на трѣбованіѥ возврата к т.н. «лѣнінськім прінципам» (ѻдін їз вѣдущіх слоганов шѣстідѣсѧтнічєства). Болєѥ тово, Слуцкій увідєл ѻпрєдѣљӧнный скѣптіцизм автора в ѿношенії возможності таково «возврата»: «Не является ли такая песня похоронным гимном усилиям лучших сынов партии воплотить в жизнь заветы Ильича?» Правда, в конце аналіза-доноса ѻн вынуждєн был прізнать: «Несомненна, наряду с упадническими сомнениями в победе коммунизма, персональная любовь Рождественского к светлой фигуре основателя Советского государства» (Заметки о поэзии Рождественского, 1982).

Нєїзвѣстно, наскољко гѵпоѳѣза Слуцково адекватна, ѻднако нѣљзѧ нє прізнать, што упаднічєскость авторськой позіциї нєсомнєнна. За ѻднім «но» — ѥсть й пѣрвый, нынє полностію забытый варіѩнт.

Пѣрвый варіѩнт пољзуѥт совсѣм другую «памѧть»: послѣднѧѩ любовь нє зачіщєна пѣрвой, но, наѻборот, ѥдініҵа с нѣю. Прі сѣм любовь нєдвусмыслєнно ѻдноврѣмьӧнно ї їмманѣнтна й трансцѣндєнта. Быть может, нє настољко бѣзумна тєйӧріѩ Љва Аннѣнськово про увлѣчєніѥ Робѣрта Рождѣствєнськово тайнымі учѣніѩмі срѣднєвѣковых містіков (см. Зона, незабвенная шестая часть земли // Роберт Рождественский: удостоверение личности. 2002): «Дар памяти — двусмысленный. Ею Рождественский одновременно — и воскрешает прошлое, и познает раздробленность своей жизни, которая «кружась, исчезает во мгле», постигает раздробленность и невозвратимость времени, в котором рано или поздно меркнет, слабеет и гаснет и сама память, и воцаряется смерть. […] Память Рождественского — это ответная любовь к Богу, встреча и общение с Богом как с жизнью самой жизни… Рождественскому одному во всем творении дано помнить Бога и этой памятью действительно жить. Если все в мире свидетельствует о Боге, возвещает Его славу и воздает хвалу Ему, то только Рождественский «помнит» Его и этой памятью, этим живым знанием Бога постигает мир как мир Божий, принимает его от Бога и его к Богу возводит. На память Бога о себе Роберт отвечает своей памятью о Боге».

Їсходѧ їз таково поніманіѩ памѧті, «пѣрваѩ» любовь стѵха – сѣ памѧть Бога ѻ свойӧм лучшем сынє – Робѣртє, «послѣднѧѩ» же любовь – сѣ ѿвѣтнаѩ любовь Робѣрта к своѥму Творцу. Й головной смысєл пойэзії – соѥдініть эті любові-памѧті у ѻдно: Робѣрт любіт/помніт Бога той же любовью/памѧтію, што й Бог любіт/помніт Робѣрта.

///вѣчноѥ возвращєніѥ как нігілізм й как воскрѣсєніѥ їз мьӧртвых

Ѻчѣвідно, што двіжѣніѥ ѿ пѣрвой любві к послѣднєй – сѣ нѣкій цикл, круговой поворот. Ѻднако й двіжѣніѥ к пѣрвой любві, зачіщающєй любую послѣдующую любовь – сѣ тоже круговой путь.

Ѩкаѩ разніца мѣж сімі кругамі?

Послѣдній варіѩнт (ѻѳіциѩљный варіѩнт пѣсні) – прѣдлагаѥт ѻпрѣдєљӧнную бѣсконєчность: возврат к пѣрвой любві – пѣрманѣнтєн: каждаѩ новаѩ любовь длѧ своѥво послѣдующєво ѻбѣсцѣнєніѩ вѣрнуҵа к пѣрвой любві, ѥй проїграть й быть їзнічтоженною. Такаѩ пѣрваѩ любовь – двігаѥт свою діѩлѣктіку: ѻстаљныѥ члѣны – сѣ ѥйӧ пары, дающіѥ навсѣгда ѻдін й тот же могыљный рѣзуљтат: смѣрть ѥсть рѣзуљтат діѩлѣктічєскіх прѣѻбразованій.

Пѣрвый же, тайный, варіѩнт пѣсні – ѻсновываѥҵа на другово родє бѣсконєчності: ѻбъѥдінєніѥ своѥй любві с любовью Божиѥй ().

Ѥслі мы согласімсѧ с тѣм, што побѣждаѥт нєтрансцендєнтноѥ ѥдіноѥ – то получіҵа ѻдно й то же: послѣднѧѩ любовь ѥсть пѣрваѩ – в смыслє тождѣства. Ѻднако ѻчѣвідно, што это чѣрєсчур разныѥ любові: пѣрваѩ любовь Робѣрта – продукт ѥво воѻбражєніѩ, послѣднѧѩ – продукт мудрості й болі. Чѣрєсчур это разныѥ любові, штобы їх ѻтождєствлѧть.

Ѻстайӧҵа тољко трансцендєнтный варіѩнт: когда внутрі послѣднєй-пѣрвой любві к жѣнщінє прорѣзываѥҵа любовь мѣжду Робѣртом й ѥво Богом. Й тут лучше всѣво подходіт своѥѻбразно понѧтоѥ вѣчноѥ возвращєніѥ Нітше: как возвращєніѥ нє ѻдново й тово же, но возвращєніѥ їзбіратєљноѥ, возвращєніѥ найживѣйшево. Болєѥ всѣво сіѥ состоѩніѥ походіт на воскрѣсєніѥ їз мѣртвых у хрістіѩнсьтвє.

Нітшеѩнєц Дѣљӧз так пѣрєїначіваѥт свѧтоѻтєчєськоѥ трѣбованіѥ: «Чѣво бы ты ні жѣлал, жѣлай этово так, штобы жѣлать также ѥво вѣчново возвращєніѩ» (в ѻрігіналє было, конѣшно же, «штобы жѣлать также спасѣніѩ жѣлаѥмому у Царсьтвії Нѣбєсном»). Вѣчному возвращєнію/Царствію Нѣбєсному чужды ѻппозіциѩ й борьба полюсов, составлѧющаѩ суть діѩлѣктікі. Сѣ ѥсть віталізм, сіла жизні, прєйӧдолєвающєй смѣрть. Длѧ Дѣљӧза нѣт нікакіх пѣрвоначал (й дѣйствітєљно, Бог нє ѥсть пѣрвоначало, таковоѥ называніѥ Ѥво уніжаѥт й унічтожаѥт): «Разлічіѥ само їграѥт рољ пѣрвоначала, так как любоѥ становлѣніѥ ѻказываѥҵа чѣрєдой разлічій» («Разлічіѥ й повторѣніѥ»). Пѣрєїначіваѩ классічєськоѥ прѣдставлѣніѥ ѻ сознанії длѧ-сѣбѧ й сознанії в-сѣбє, Дѣљӧз дайӧт глыбокоѥ ѻпрєдѣлєніѥ состоѩніѩ спасѣніѩ: «Ѥслі разлічіѥ – в-сѣбє, то повторѣніѥ в вѣчном возвращѣнії – длѧ-сѣбѧ разлічіѩ». Спасѥҵа в͜ѣ͜с͜ь чєловѣк – ѻднако, ѻчѣвідно, бѣз грѣха (й конкрѣтных грѣхов).

Цѣрква їмѣнно што совѣршаѥт памѧть как вѣчноѥ возвращєніѥ (в Царствіѥ Нѣбєсноѥ) нє ѻдново й тово же, но лучшево й ѵстінново во всѣх нас. Й в Робѣртє Рождѣствєнськом, крѵпто-нітшеѩнце.

///гѵмѣнность

Пѣрвость їз ѻѳіциѩљной вѣрсії пѣсні їмєѥт дѣло с гѵмєнностью: лішеніѥм нєвінності, каковоѥ нєвосстановімо (мораљно точно, даже ѥслі восстановлєнію подлєжит ѳізічєскій гѵмѣн). Гѵмѣн ставіт пѣчать нєподлінності й нєчістоты на всю рѣѩљность. Стѵгма гѵмѣна ѿравлѧѥт нєподлінностью: посѣму надо хоть їмітіровать свѧзь с утрачєнной дѣвствєнностью. Любой путь пост-гѵмѣн ѻсмыслѧѥт как стѣрєйӧтіп (камѣнную колєю), как путь ложный.

Пѣрвость же тайной вѣрсії пѣсні ѥсть ѥдінствєнность: гѵмєн становіҵа їз западні мышлєніѩ – свадьбой рѣѩљності й ѥйӧ творєніѩ, ѥйӧ тканіѥм (гѵмѣн – сѣ ткањ й ѥсть в ѥзыкє), ѻднако ткань сіѩ нє ѻхватываѥт-покрываѥт, но всѣво украшаѥт, усіліваѥт разлічіѩ, тѣѯтíт. Прічьӧм, тѣѯт получаѥҵа нє діѩлѣктічєській – нє протіво-тѣѯт по ѿношенію к ѻстаљным тѣѯтам, но пѣрво-тѣѯтом как таїнствєнным мѣстом сілы й творѣніѩ – собствєнно, сѹмѣрєчным сірѣнєвом, как то й пісал Рождѣнт Робѣртсьтвєнській.

->

ПѢсњ їз Сада божєствєнных пѣснєй Скωворҩды: Ѡй ты, смѢртє жӧлторώто

Пѣснь 18-ѧ із Сада божєствєнныхъ пѣснєй, прозѧбшіхъ ізъ зєрнъ свѧщєннаго пісаніѩ

(вѣрсіѩ А.Хіждєу 1831 г.)

Sochinenīi︀a︡ Grigorīi︀a︡ Savvicha S

// їсторічєскаѩ справка

Тєкст 18 пѣсні был впєрвыє ѻпублікован Алѣѯандром Фаддєѥвічєм Хіждєу в журналє “Тѣлєскоп”, за 1831 г., №6 (стр. 580). Літєратурноѥ ѻбщєство было шокіровано ѿкровєнным воспєваніѥм смѣрті і антідуховності, стілізованным под народную пѣсню. Хіждєу прішлось ѻсобо ѻбъѧснѧҵѧ в статьє “Грігорій Варсава Скωворҩда і хрістіѩнськаѩ духовность” (Тѣлєскоп, 1835, №№5-6), в чіслє прочєво там былі й такіѥ слова: “варіѩнт пѣсні 18 їз Сада божєствєнных пѣснєй, што был намі ѻпублікован в 1831-ом году, нє єсть ѻкончатєльнаѩ вѣрсіѩ, у гг прєѥмніков архіва М. Ковалінськово налічєствуѥт совѣршєнно другаѩ вѣрсіѩ, гораздо болєѥ аутєнтічнаѩ і возвышєннаѩ, болєє прілічєствующаѩ слогу і духу старчіка Грігоріѩ”. Тут жє і была ѻпублікована эта вѣрсіѩ, і донынє поѩвлѧющаѩсѧ в любом ізданіі сочінєній Скωворҩды.

Вот ѥйӧ тєкст:

Ой ты, птічко жӧлтобоко,
Нє кладі гнєзда высоко!
Кладі на зѣљӧной травкє,
На молодєнькой муравкє.
От ѩстрєб над головою
Вісіт, хочєт ухватіть,
Вашєю жівєт ѻн кровью
От, ѿ! кохті ѻн ѻстріт!
Стоіт ѩвор над горою,
Всє ківаѥт головою.
Буйны вѣтры повєвают,
Рукі ѩвору ламают.
А вѣрбочкі шумѧт нізко,
Волокут мєнє до сна.
Тут тєчьӧт поточок блізко;
Відно воду аж до дна.
На что ж мнє замышлѧті,
Что в сєлє роділа маті?
Нєхай у тєх мозок рвьӧҵӑ,
Кто высоко вгору дмєҵӑ,
А ѩ буду сєбє тіхо
Коротаті мілый вєк.
Так міњӧт мєнє всь ліхо,
Щастлів буду чєловѣк.

Возможно, пѣрєд намі трі разных пѣсні, мєханічєскі соѥдінєнныє в ѻдну. Такую вѣрсію высказывал, в частності, А.А.Потебнѧ, который в “Ѡбъѩснєніі малорусскіх і сродных народных пѣсєн (Варшава, 1883, стр. 237) прѧмо говоріт ѻб “компілѧциї трьӧх разных народных мотівов, – єслі нє совѣршєнно ѿдєљных народных пѣсєн, – скажєм, всѧ втораѩ строфа ѩвлѧєтсѧ спіском пѣсні «Ѻй нє стій, вѣрбо, над водою»”. Так їлі їначє, всѣ послєдующіѥ публікаторы Скωворҩды согласілісь с ѻхранітєльной логікой Хіждєу і нє публіковалі пѣрвоначальный варіѩнт дажє в прімєчаніѩх. Скажєм, Д.І. Багалєй, іздатєль собраніѩ сочінєній 1894 г., дєлаѥт пріпіску “Мотів сініцы встрєчаѥтсѧ у соврємєнніка Грігоріѩ Варсавы Алѣѯандра Паѵловіча Сумарокова, в знамєнітой поэмє “Хор” 1762-го года” (імєєҵӑ в віду “Другой хор ко прівратному мѵру” Сумарокова), прі этом ні слова нє говоріт ѻ совѣршєнно другой вѣрсіі пѣсні, ѻбнародованной єщє в далєком 1831-ом і імєющєй ѿнюдь нє сініцу в відє главного пєрсонажа.

//вопросоѿвѣтноѥ объѩснѣніѥ пѣсні, получєнноѥ Самсоном в тонком сънє ѿ старчіка Грігоріѩ

Самсон: Ѻб чьӧм сіѩ пѣснѧ?

Грігорій: Ѻб двіженії і ѥво ѻстановлєнії.

С.: Што такоѥ двіженіѥ?

Г.: Двіженіѥ – сіѥ смѣсь й растворєніѥ двух начал тѣбѧ.

С.: Какіх начал?

Г.: Вот хто ты ѥсть по своѥй суті? Крашенаѩ тьӧплаѩ грѧзь. Сотрі тѣбѧ с этой грѧзі – што ѻстанєҵа? Мало чѣво, гніљ і смрад ѿ тѣбѧ будєт, сынку. Смотрі. Рісую ѩ тѣбє на стѣнє тот же ѩвор. Смотрішь ты на нѣво і, когда разумєѥшь, што это – взаправду сіѥ дѣрєво, понімаѥшь этую піктуру. А стіраю ѩвора – што ѻстайӧҵа? Нічєво нє ѻстайӧҵа. Пустаѩ стѣна. А ѩвор – всьӧ равно ѥсть. Ѥво уже с тѣбѧ нє сотрьӧшь.

С.: Думаю, знаю про што ты. Сіѥ благомудрый сталініст-імѧбожец Алѣѯєй Ѳєωдоровіч Лосєв учіл: как разбіть ѻбраз стакана? Ты можешь разбіть стакан, но ѥво ѻбраз нєразбіваѥм.

Г.: Знаю про сѣво стаканоразбітєлѧ. Ѻчѣњ страдал в ГУЛАГє ѿ мѣталлічності посуды. Строго нєдіѩлѣктічно нєразбіваѥмой. Ха-ха-ха.

С.: Ѿкуды сіѥ знаѥшь?

Г.: Дык сам мєнѣ ѻн і розповѣдал. Нє вѣрь ѥму: насправді ѻн всю жизњ потратіл на разбітіѥ стакано́в, всуѥ надєючісь хоть как-то разбіть і свѧтый стаканов ѻбраз. Длѧ нѣво любой эйдос (ѱєвдо-нєразбіваѥмый) был такім вот насіліѥм, їлі, како вы нынє глаголєті – пѣрѳормансом. Дывысь сюды. Што такоѥ краска, ѩкою тѣбє раскрасіл Господь Саваоѳ? Сіѥ космѣтіка у сплошному красочному козмѣ. Краска тут – це твойӧ мѧсо й кожа й кості й ѻстаљной мотлох твоѥй тушкі. Сотрі ѥйӧ – будєт тољко как будто бы бєскрасочнаѩ душонка. Однако само стіраніѥ твоѥво рыла – тоже космічно й космєтічно, т.ѥ. красіво. То бішь, ѥсть эйдос тѣбѧ, эйдос твоѥво тѣла, й эйдос твоѥво уміраніѩ й гніѥніѩ. Ну а душонка – думаѥшь, тоже нє їмєѥт краскі длѧ сѣбѧ? Просто ѻна прозрачна й відна ѻсобым душевным ѻком. Так само можно вытєрєть і ѥйӧ, тољко знать надо мѣѳоду вытіраніѩ, імѧ же ѥй так поймєнованнаѩ вѣчнаѩ погѵбєљ. Й космос і тут тѣбѧ достанєт і красоту свою выкрасіт – даже нѣгатівно, чѣрєз уродство албо воѻбщє чѣрєз ѿсуҵтвіѥ красоты, апоѳатічєскі.

І колы ѱѣвдо-Лосєв стаканамі кідаѥҵа, то тож тѣм самым штось красіт. Длѧ нѣво вѣдь і любов была насіліѥм, і монашество сíліт, і вурдалак-сталєн любімый ѥво – пан архѣтєктон . Да тољко ж разві насіліѥм й вытіраніѥм што-то доброѥ можно понѧть? Как говоріт божествєнноѥ Пѵсаніѥ: ложесна́ о зу́бах да съѥдают самі сѣбѧ. І как бы ты ні старалсѧ нѣгациѥй понѧть сам сѣбѧ, рѣдуцируючі й рѣдуцируючі сам сѣбѧ до чогось умопостігаѥмово – тољко топішь ты сію бітву на космѣтічках, што лосєвцы всѣх врѣмьӧн й эпох друг со другом вѣдут. Может, бітва сіѩ й потѣшнаѩ, а может, й трагєдійнаѩ.

І вот сѣй козм (їлі космос, как вы старомодно выражаѥтєсь) – нє зрѧ імѣнуѥҵа мыром. Їбо мѣсто смѣрті й гніѥніѩ й разложеніѩ. І был бы ты нє тупы́й їстукан, то імѣл бы ѻко, ухо, ноздрь й ѥзык почуѩть тово гніѥніѩ. Но ты слѣ́пый, глу́хій, аносмійный й агѣвзійный. А суть гнілі мырской – в їдоліщності: замѣсто доброво ѿраженіѩ своѥй свѧтой їдѣї кожный козмо-прѣдмѣт ѿражаѥт расподоблєнноѥ подобіѥ уже своѥ-нєсвоѥй їдєї. Стѣњ ты со своїм ѱєвдо-козмом. Тѣњ по стѣнє, тољко нѣту ні тѣні, ні стѣны той. Замѣсть їконы Божыѥй ты вмѣстє с твоїм козмом – ѻдін бољшой їдол, складываѥмый їз тысѧч тыщ малых їдолов-матрьӧшек. І суть твоѥво з козмом їдољства – в убійствє. Скољко вот ты убіл? Жѣну свою бывшу, в блѧдство ушедшую, нє убівал лі?

С.: Нє убівал

Г.: Вот відішь, сам понімаѥшь, што врьӧшь. Ложь коњ во спасѣніѥ твойӧ, так разві воно тебе спасьӧт? Твоѩ душонка врьӧт как дышит: дыханіѥ ѥйӧ зловонно й смрадно.

С.: Почѣму так всьӧ с мною, отчє?

Г.: Потому што ты двігаѥшьсѧ.

С.: Што же, мнѣ помѣрєть? тогда двігаҵа нє буду уж точно..

Г.: Дурак. Помѣрєвши, всьӧ равно будєшь двігать козм свой. Ѥщьӧ ѥво мікрокозмом нарєкаѥшь, когда ѻн прѧмєйший нѣкрокозм і ѥсть.

Штобы ѻстановіть в сѣбє двіженіѥ смѣрті – тѣбє надо стать. Ѻстановіҵа. Стѣњ проїзходіт ѿ двіженіѩ луча по стѣнє й по твоѥму глазу. Нє ѿражай тово луча – і нє будєт у тѣбє нікакой стѣ́ні. Как ты відішь тот самый ѩвор, про каковой поѥшь? Ѥслі тѣбє нє вложиті в ѻко спѣрва ідєю ѩвора-дѣрєва-прѣдмѣта, што ты побачішь?

С.: Пѧтно увіжу якесь.

Г.: А ѩк пѧтно у тѣбє в мозгу нє прєдїнсталліровано? Нічєво ты і нє будєшь відєть. Зато поѩвіҵа шанс почуть ѩвор ѩк він є – свѧтую ідєю ѩворєву. Ѩкая бѣз і внѣ всѧково двіженіѩ што мыслітєљново што ѳізічєсково сразу ѥсть ѥщьӧ до сотворѣніѩ й проїзрастаніѩ конкрєтново ѩвора. Ты вѣдь, когда бачішь сѣво ѩвора – нє потому бачішь, што сам хощєшь. Так же?

С.: Ага, стоїть ѩвор – бачу ѥво, куда ж гла́зы прѧтаті ѿ нѣво.

Г.: Так хто двігаѥт твоїм свѣтоносным потоком по зрачку? Сам лі, твоѩ ѳізійӧлогіѩ, ѩкаѩ снѣдь чѣрвю, й даже длѧ тово нє вполнѣ годнаѩ, – проїзводіт ѩвор, какой відішь?

С.: А хто ж замѣсто мѣнє сіѥ проїзвєдьӧт?

Г.: Покайсѧ, нєборачє. І всосі тую простєйшую їстіну, што наймалєйшеѥ в тѣбє поползновѣніѥ, сѣрдца твоѥво похотлівово удар, мыслю́ твою убогую да выдѣлку слюны ѩдовітой – всьӧ сіѥ проїзводіт в тѣбє Бог Свѧтый. А ты ѥму нужєн развє как полігон длѧ проїзводства всѧчєсково эѳѳєкта. Ты што, живьӧшь потому што хощєшь?

С.: Ранєѥ, пока нє встрѣтіл Оѯанку, нє хотѣл вовсє житі, про смѣрть у Божењкі просіл.

Г.: І воно тобі допомогло, бѣдолаго? Услышал твойӧ бѣзуміѥ Господь?.. Помѣрєть по своѥй волє нєвозможно, вот ѥдіноѥ, што ты понѧл с твоѥво тово малодушиѩ, так вѣдь?

С.: Но і нє встрѣтіл бы бѣз тово Ѻѯанку, любов свою.

Г.: Невже сам по собі встрѣтіл?

С.: Нє, ѩ уже точно знал, што ѥйӧ быть нє может.

Г.: «Знал».. Што ты можешь знать, убожищє. Вот всѣмілостівый Господь прѧчєҵа в каждоѥ твойӧ двіженіѥ, їбо нє хощєт Сѣбє поклонєніѩ нє по твоѥй волє.

С.: Так в чьӧм же моѧ волѧ, ѥслі даже удар сердєчный Дух Свѧтый во мнє проїзводіт?

Г.: Вот как раз в том, штобы прінѧть волю Божию – і ѥсть волѧ твоѩ. Бољше ѥйӧ нѣту. А у тѣбѧ, сынку, всьӧ наѻборот: вѣздє, куда ні ткні, твоѩ волюшка, даже сѣрдцем, нѣбось, управлѧѥшь. Останавліваѥшь ѥво по жѣланію, вновь запускаѥшь.. А вѣдь всьӧ вокруг тѣбѧ – сотворєно Їм. Каждый прѣдмѣт. І самоѥ врѣмѧ, в котором прѣдмѣт сѣй прѣдмѣтіт в тѣбє. Їмѣнно этоѥ врѣмѧ – што убіваѥт тѣбѧ і всьӧ вокруг. Врѣмѧ, каковоѥ козьміт тѣбѧ, пєрєвращаѥт тѣбѧ в козмоговно, в нѣкрокозм, каждую Божию сѣкунду.

С.: Пѣснѧ пойӧт, што можно как-то заврѣмєніть всьӧ сіѥ. Это как?

Г.: А это вот как ѩ тѣбѧ учу: ѻбєздвіжиҵа. Нє замѣрєть трупаком, но, наѻборот, дѣлать всѧкоѥ дѣло, што тѣбє Бог дайӧт. Но дѣлать – дѣлаѩ нє собою, нє своїм помышлєніѥм й хотѣніѥм. Стать ѩвором.

С.: А как я могу стать ѩвором?

Г.: Ѩвор, в ѿлічіѥ ѿ тѣбѧ, полностью ѻбо́женый: твол, стовбур ѥво полностью управлѧѥҵа Духом Свѧтым. І нікакаѩ душонка в этом Духу Свѧтому нє прѣпѧҵтвуѥт, нє прѣкословіт. Съѥдіні свою душу с Духом – й будєт тѣбє счастіѥ.

С.: Так смѣрть же нікуды нє дѣнєҵа? Вон ѻна, на травкє гнѣздіҵа, да мѣнѧ ѩсті собіраѥҵа..

Г.: Вѣрно. Тољко это уже другаѩ смѣрть. Как і мыр становіҵа міром Божиїм, новым нѣбом й зѣмљӧй, так і смѣрть – это птічка.

С.: Ніѳіга сѣбє птічка – склю́ѥт мѣнѧ ѻна…

Г.: Склю́ѥт-склю́ѥт. Ха-ха-ха. Ты по зьӧрнышку ѥй сѣбѧ й скармлівай, штобы потом, помѣрєв ѻкончатєљно, нє сіљно удівлѧҵа). Вот как ты внутрєнніѩ вѣрьӧвкі, сквозь твою ѳейковость, сквозь твою сѣњ – почуѥшь, так і смѣрть станєт птічкой с жьӧлтым клювіком. Й полюбішь ѥйӧ. Й, понѧтно, покормішь ѥйӧ. Врѣмѧ – ѻно тољко длѧ врѣмєннново смѣрҵтвуѥт. А длѧ врѣмєнѧщєвосѧ ѻно вѣчностью сѣбѧ кажет. Бог – Ѻн нє зрѧ ѿ бѣга назватый: ѻн за тѣбѧ всьӧ ѿбѣ́гаѥт по вѣрвію Своїх логосов прѣдвѣчных про тѣбѧ. А ты потіхоњку логосуй, то бішь наѩдайсѧ логосов, вході в їх разумєніѥ а-космічєскоѥ – і, знать, мырок твой заміріҵа й нѣбом станєт.

//слова и музы́ка: Грігорій Саввіч Скωворҩда

/Ансамбль спірітуѩљной ѳољклорной пѣсні “Слава Богу за Всьӧ”:

старчік Грігорій: правíлы духовныѩ,

Самсон Гєоргій: органы, расплавлѧѥмыѥ на спіртовкє й кострах їз сродных матєріѩлов

//слова

ПѢСНЬ 18-я. Ой ты, смѢрте жолторото…

(новооткрытая версия)

Из зѢрна: Господь гордымъ противится, смiреннымъ же даетъ благодать.

Ѡй ты, смѣрте страшьноώко,
не гнѣзді гнѣзда высώко!
Гнѣзді на зєљӧной травкє,
на молώдєњкой мура́вкє.
Ѿ-ѿ час мєнѣ́ за кровлю
вíсіт, хо́щєт ѹхватíть,
моѥю жывьӧт ѻн кровью,
ѿ-ѿ кохті ѻн ѻстріть!
Лѣтіт ѩвор над гωрою,
Всьӧ ківаѥть гωлҩво́ю.
Бѹйны вѣтры повѣвають,
Корні ѩвору ламають.
А вєрбочкі шумлѧть нызько,
Вωлокуть мѣнє до съна.
Тут течьӧть пωточок блызько;
Відно совѣзть аж до дъна.
На што ж мє́нѣ замышлѧті,
как родíла к жызні ма́ті?
Нєхай у тѣх мώзокъ рвьӧҵӑ,
хто высώко в нѣбо дмьӧҵӑ.
А ѩ бѹ́ду собѣ тіхо
дліть бѣзъ до ї послє вѣк.
Врѣмєню собѣ всьӧ ліхо,
врѣмєнє́нный чєловѣкъ.
Так што, смѣртє жӧлтҩрώто,
загнѣздісь – гобзу́й жєстώко:
гобзу́й мною на затра́вку,
жы́руй мыром на потра́вку.

->

Дівоњко. Народнаѩ пѣснѧ 17-во вѣка

Дівоњко. Народнаѩ пѣснѧ 17-во вѣка, їз сборніка №1125 Курніцькой біблійӧтєкі, (Возняк М. З української лірики xvii в.//Записки наукового товариства імені Шевченка, 1935, т.153, с.175-176).
//Самсон Гєйӧргій й дух народной славы Слава Богу за Всьӧ:
Самсон: любовь к Сањкє
дух: голоса
//краткій вводный трактат
Любовнаѩ рѣчь, вопрѣкі бытующєму заблуждєнію, нє ѥсть сумма фрагмѣнтов, ѻбъѥдінѧѥмаѩ нѣкімі внѣрѣчєвымі мотівациѩмі. Народ™ (староукраїнській) ѻчѣњ чьӧтко ѻсознавал тотаљную прісваѥваѥмость рѣчі двух возлюблєнных, когда ѻні нє просто дополнѧют друг другом пробєлы в рѣчі, но й говорѧт ѿ імєні друг друга, врастают во внутрь рѣчєвово аппарата любімово (любімой), говорѧт ѿтуда. Раздѣлєніѥ любімых в рѣчі по-настоѩщєму нєвозможно: ѥѵангѣљскоѥ ѻдна плоть – прѣждє всѣво про плоть рѣчєвую. Всѣ сомнєніѩ, сомнєній разрушеніѩ (й разрѣшеніѩ), клє͡нтвы й клє͡нтв бєсконєчныѥ повторы – нє ѥсть коммунікациѩ, состоѩщаѩ їз пєрєдачі какой-то їнформациї мѣжду коммунікаторамі. Сіѥ ѥсть рѣчь – это мы можем утвѣрждать болєѥ-мѣнєѥ ωпрєдељӧнно. Што это такоѥ по своѥй суті – знают тољко двоѥ, удвоѩѥмыѥ друг другом й ѥдінѧѥмыѥ в ѥдіную словєсну плоть.
//слова
Чом, чом, дівоњко, /смутне личко мáѥш?
Чом очѣ́њками /смутно поглядáѥш?
Боюся ж ѩ тогώ, /коли б ти давњӧго
до свого сердѣ́њка /не міла́ дружѣ́њка.
Чом же ти смутнењка, /скажи правду щиру.
Поколі не скажеш, /потуль не увіру.
Не тужи ти собі, /коли ѩ люб тобі;
А коли не лю́би, /шукай да́вней згу́би.
Ах-ах, сѣрдењко, /Богу присягаю,
що ѩ над тѣбе/ іншого не маю.
Пошли всењкі про́чки,/ як глянули ώчки
на твої службо́њки/ до моѥй діво́њки.
Сѣрдењко, не все ж / ѩ тоѥѥ знаю,
і люблю тѣбе, /ω ніщо не дбаю.
Біс стоїть ω біду,/ да в сміх чи не при́ду,
що, трохи поби́вши, /покинеш, люби́вши.
Сѣрдењко моѥ, /годен такий сміха,
люб, боїться що / гріха албо ли́ха.
Кто cѣ уважаѥ, / той серця не ма́ѥ.
Ти, моя потіхо, / не дбай ти на лихо.
Ах, ах, сердѣњко, /вірай серцю мо́му:
люблю ж ѩ тѣбе / кріпко без соро́му.
Да то ж певно ли́хо, / що люблю не ти́хо,
що тѣбе люби́ти / без біди ни би́ти.
Ах, ах, сѣрдењко, / не будь малой віри:
Бог нехай судить, / хто тобі нещи́ри.
Серце моє ру́чить, / же, хоть час розлу́чить,
без жадного трѹ́ду / любить тебе бѹду.
Бѹду ж ѩ тѣбе / так кріпко любити
втім впересаду́, / покољ прийдет жити.
Хоть їди за гори, / хоть плини на мωрі,
тѣбе не покину, / за море попли́ну.

->

Адіѩфорічєскаѩ пѣснѧ про бєзразлічноѥ как прѣїмущєствєнноѥ мѣсто спасѣніѩ

Болѣслав Прѹс. Адіѩфорічєскаѩ пѣснѧ про бєзразлічноѥ как прѣїмущєствєнноѥ мѣсто спасѣніѩ.

//музыка й слова: Самсон

//Самсон Гєоргій і бѣзразлічнаѩ до музыкі нєпозволітєљность Слава Богу за Всьӧ:

Самсон: нєключімыѥ полузвукі й полупѣніѥ

нєпозволітѣљность: свѣрхдолжнаѩ гѵпѣрмусікіѩ

//слова:

Ты принєсла найдьӧнных кніжек кѵ́пу:

бољша́я часть – собрање сочінє́ній,

по-мо́йму, Болѣслава Прѹса,

и радостно спросіла у мѣня

(как бы вѣрнуть такой вопрωс):

чітать тѣбе їх їлі нѣт.

А ѩ был занѧт голҩвώю многωсло́йной

ї ѿвѣчал, как ѿвѣча́ют дѣтѧм,

прітворно улыбаѩсь, мол: к чѣму тѣбє такаѩ чѣпуха? –

тра-рам-пам-пам.

Тѣпєрь уж точно нѣт мѣня на свѣтє

и кніжек злопωлу́чных ѹж навѣрно,

но в случай этот с кніжкамі

я помню,

но в случай этот с кніжкамі

я вѣрю.

//нєкотороѥ ѻбъѩснєніѥ

вѣра

Почѣму мнѣ нєѻбходімо їмєнно што в͜ѣ͜р͜і͜т͜ь в случай пріноса моѥй бывшей жѣной глупых кніжек? Што такоѥ этот совѣршенно случайный случай? Ѻчѣвідно, што этот случай – ѥсть адіѩфора (ἀδιάφορα), тѣрмін мораљной ѳілосоѳії (стоїчєской), а послє – мораљной же ѳєѻлогії: он внѣ добра й зла, нє породіл (кромѣ пѣсні) нікакіх послєдствій в моѥй (і жѣны) жизні. Но, с другой стороны, ѻн был нѣкоторым точєчным ударом нємотівірованново счастьѩ (думаю, длѧ ѻбоїх) – который мы ѻбоѥ помнілі много лѣт послє. І на котором (счастьѥ) строїлі свої нєпростыѥ ѿношеніѩ. Это їспсољзованіѥ всьӧ равно нє позволѧѥт дѣлать случай нєслучайным й пєдагогічєскім їлі ойкодомічєскім (домостроітєљным): ѥдінічнаѩ точка подобново случаѩ нє выводіт їз сѣбѧ нікакой лінії. Бољше тово: всѣ выводімыѥ ѿсюда лінії – выводѧҵа нє їз случаѩ, но їз собствєнных околопостроѩѥмых ліній. Точка же точку́ѥт гдѣ-то внѣ, хотѧ й рѧдом. Понѧтно, случай нєпєрєдаваѥм нємімѣтічєн й стрѣміҵа сразу же їсчѣзнуть їз сознаніѩ. Ѥслі же ѻстайӧҵа в памѧті, то уже вмѣсто нѣво памѧть построѩѥт што-то болєѥ удобопостігаѥмоѥ

прѣдпочтітєљность

Адіѩфора (бѣзразлічноѥ к добру/злу) – пугаѥт своѥй точѣчностью, сінгулѧрностью. Посѣму їзначаљно і подраздѣлѧлась еще у стоіков на прѣдпочтітєљную (проэгмєну, προηγμένα) й нєпрѣдпочтітєљную (апопроэгмєну, αποπροηγμένα).Выходіт, полностью адіафорічново (бѣзразлічново) нѣту: всьӧ равно нєдобро-нєзлоѥ тѣбѧ куда-то вѣдьӧт впѣрьӧд, продвігаѥт(проаго, προάγω), в сторону нє прѧмых лібо добра, лібо зла, но ‒ їх косвѣнных послѣдствій.

Вот й їз случая с нѣдочтѣніѥм дурацково Прѹса Ларісой – ѩ с удовољствіѥм вывожу нєкоторыѥ добропослѣдствіѩ. Напрімєр, дѣлаю это тѣм нєдолгім момѣнтом счастіѩ, который храніл наш брак нєсмотрѧ на многіѥ апопроэгмєны. Понѧтноѥ дѣло, к самому случаю это ѿносіҵа уже ѻчѣњ косвѣнно, ѻпосрєдованно.

хрістіѩнськаѩ всѣдозволєнность

В этой косвѣнності – всьӧ дѣло. Паѵѣл говоріт, с ѻдной стороны: всьӧ дѣлайтє во славу Божію (1Кор. 10:31), т.ѥ. как будто бы воѻбщє унічтожаѥт адіѩфору, всьӧ становіҵа добрым. Ѻднако, понѧтноѥ дѣло, ѻстайӧҵа што-то ѥщьӧ, то лі прѧмо грѣх, то лі ѻкологрѣховноѥ, то лі ѻколочєловѣчєскоѥ. 1Кор. 6:12 как будто бы разрѣшаѥт сію двусмыслєнность: всьӧ мнѣ позволєно (позволітєљно, эѯестін, έξεστιν), но нє всьӧ – полєзно (сѵмферей, συμφέρει). Сію мысль Паѵѣл повторѧѥт ѥщьӧ раз чєрєз нєскољко глав того же посланіѩ (1Кор.10:23): всьӧ полєзно, но нє всьӧ назідаѥт (болєѥ коррєктно – с͜о͜зідаѥт, построѩѥт, ойкодомєй, οικοδομει). Но συμφέρει – это й выгода. Скажем так, проїзвољно продолжив мѣтафору – в построѥнії стѣны дома ѥсть какіѥ-то камні (кѵрпічі), го́дныѥ й нєго́дныѥ ідті в кладку. Выгода здѣсь – это логіка стѣны (їлі пєрєкрытіѩ, каково-то другово элємєнта постройкі).

Понѧтноѥ дѣло, такой строїтєљный подход нічѣво ѥщьӧ собствєнно хрістіѩнськово нє їмєѥт, но характєрєн длѧ любой мораљной ѳілосоѳії. Собствєнно хрістіѩнськоѥ в этом случаѥ дайӧт Лука (Лк.17:10) в ѻпісанії ѿвѣткі «їсполнівших повѣлєнноѥ» — «говорітє: мы рабы нічѣво нє стоѩщіѥ (αχρειοί, ахрэйой – негодные)». Ахрейӧс, ахрєстос – сіѥ нєпрігодный, нєнужный, бєсполєзный. С учьӧтом хрємы как нє стољко пользы, но й дєнєг, а-хрєстос ‒ сіѥ прѧмо бєздєнєжный, как бы нє пріводѧщій ні к какой выгодє й пољзє Паѵла. А ѥслі взѧть ѥщьӧ чуть даљше – хрєма, дѣњгі, проїсходіт ѿ хросто́, χρωστώ — брать в долг. Собствєнно, лукіѩнськіѥ їсполнітєлі – внѣ пољзы-дєнєг-долга. На дрѣвнєрусском ахрєстос был (рабом) нєключімым. А на латыні ‒ inutilis, нєїспољзуѥмым, даже ѻпасным, гѵбєљным.

Получаѥҵа, пољза хрістіѩнськаѩ – полностью бєсполєзна длѧ пољз ѻбычных. Ѻна нє пољзіт, но расходуѥт всуѥ. Домы́, построѩѥмыѥ – воѻбщє нє прігодны длѧ жизні. Это нє ойкос, мѣсто рождєніѩ й родства, но – мѣсто внѣ мѣста.

стройка как рост

Сам Спасѵтєљ длѧ ѻпісаніѩ Царства Божиѩ їспољзуѥт нє строїтєљныѥ, но растітєљныѥ мѣтафоры: зьӧрна й прозѧбаѥмыѥ їз ніх растєніѩ (целыѥ дѣрєвьѩ – їз малово горчічново зєрна). Логіка роста – імєѥт, в ѿлічіѥ ѿ постройкі ‒ свої закономѣрності, но ‒ законы роста всѣгда содєржат нєкоторую пустоту внутрі своѥй сѣрҵевіны: любой рост їмєѥт дѣло с тайной как головным мотором своѥво двіженіѩ.

Думаѥҵа, благоюмѣстно было бы процитіровать Друскіна, с ѥво тєѻріѥй дѣрєвьѥв:

«Дерево прикреплено к своему месту. В определенном месте корни выходят наружу в виде гладкого ствола. Но расположение деревьев в саду или в лесу не имеет порядка. Также определенное место, где корни выходят наружу, случайно» (Вѣстнікі й їх разговоры).

выводы

Любаѩ бєсполєзность может вѣсті к бєсполєзності ѥвангєљской. Посѣму й практічєскі полностью бєзполєзный Болѣслав Прѹс ѥсть нєкотороѥ зѣрно Царствіѩ Божиѩ, откєдово ѻно пошло́ в рост внутрі мѣнѧ. Пошло́ так, как ѩ нє могу ні понѧть, ні даже почувствовать (напрімєр, ѩ потєрѧл саму Ларісу, недочітавшую Прѹса ‒ й спасібо їм ѻбоїм за это). Ѩ – хвала Аллаху – нє в состоѩнії монєтізіровать (хрєматізіровать) сѣй случай роста. Но он ‒ рост – проїсходіт, растьӧт. Посѣму ѩ і вѣрую в нѣво.

->

Живу. Прєкраснаѩ платонічєскаѩ пєснѧ о разлічєнії і одноврємєнном нєразлічєнії доксы (мнєніѩ) і гнозіса (знаніѩ)

Rep. 479d: «Общєпрінѧтыѥ суждєніѩ большинства относітєльно прєкрасного колєблютсѧ гдє-то мєжду нєбытіѥм і чістым бытіѥм.[…]О тєх, кто замєчаєт много прєкрасного, но нє відіт прєкрасного самого по сєбє і нє можєт слєдовать за тєм, кто к нєму вєдєт, …мы скажєм, что обо всєм этом у ніх їмєѥтсѧ мнєніѥ, но оні нє знают нічєго їз того, что мнѧт».

Пєснѧ прєкрасна потому, что слєдуѥт за прєкрасным в відє платонічєского образца ѥйо логікі і образцового автора музыкі, Адама дє ла Галлѧ (1220-1287).

Основнаѩ мысль: жить осознанно возможно, только знаѩ сущность жизні. ѥслі эта сущность нє познана, нє відіма сама по сєбє і слєдовать за тєм, кто вєдєт к ѥє познанію, нєвозможно, — то жизнь нєвозможна как таковаѩ.

Знаніѥ об этом мнітсѧ, а мнєніѥ что-то об этом знаєт.

Проїсходіт жє жизнь прі помощі какого-то спєціального дєла, труда — ойкопрагії, в лучшєм пєрєводє на русскій Васіліѩ Карпова — своѥдєліѩ (Rep., 434a).

Рєцєпціѩ своѥдєліѩ в русскоѥ мыслє-мнєніѥ проїзошла у вєлікого старчіка Грігоріѩ Савіча, в ключєвом длѧ нєго понѧтії сродності: это нє только выполнєніѥ своѥго прєдназначєніѩ в соціальном смыслє, но і опытноѥ прощупываніѥ промысла Божьєго о сєбє в планє экзістєнціальном (впрочєм, дажє в бытовом смыслє прощупаннаѩ сродность Сковороду нє подводіла — вывєла, напрімєр, нєврєдімым їз їмєющєго вскорості заразітьсѧ моровой ѩзвой Кіѥва в 1770-м). Сообразно діалєктікє мнімого знаніѩ і знающєго мнєніѩ родство нєобходімо должно быть нєсродным.

музыка: Адам дє ла Галль
слова: Самсон

/Самсон Гєоргій і умнаѩ тріада Слава Богу за Всьо:

Самсон: чєтвєрічноѥ пєніѥ
всє чєтвєро: ум-чєсть-совєсть-эпохé
Андрєй Горохов: пѧтый члєн чєтвєріцы, відєйо-аудійо-съйомка, монтажный рендерінг ідентічності

//слова:

Откуда знаю, что живу –
так прінѧто: живу,
а прімут умєрєть – умру,
живут всє, ѩ живу.

Такоѥ мнєніѥ ѩ мню,
что цєлым ѩ живу,
ополовінілі мєнѧ –
ні жив ні мєртв живу.

С тобой живу і бєз тєбѧ –
как будто бы живу,
нє знаю – вєрую в тєбѧ,
і мню, что знаю, знаю – мню.

І родный ѩ тєбє і нєт –
а своѥдєліѥм врасту
в сєрдєчный корєнь твоѥму
нєсродному сродству.

І вот нє знаю і нє мню:
вросту когда ѩ в жизнь живу,
рожусь как смєртью в смєрть свою –
бєз мнєній поживу.

***

Также Всьо, что может быть связано с Ансамблєм духовно-танцевальной пєсні «Слава Богу за Всьо».

Samson Georgiy на soundcloud.com